Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі:
головуючого ˗ Патрюка М.В.,
членів Комісії: Бутенка В.І., Весельської Т.Ф., Заріцької А.О., Луцюка П.С., Мішина М.І., Прилипка С.М., Устименко В.Є., Шилової Т.С., Щотки С.О.,
розглянувши питання про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва Корчевного Геннадія Валерійовича, Лапчевської Олени Федорівни, Крижанівської Ганни Володимирівни за окремою ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року,
встановила:
У січні 2015 року на адресу Комісії надійшла окрема ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року про допущення суддями Апеляційного суду міста Києва Корчевним Г.В., Лапчевською О.Ф., Крижанівською Г.В. норм чинного законодавства під час перегляду за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року у цивільній справі. Зокрема суд касаційної інстанції зазначив, що, задовольнивши 03 листопада 2014 року заяву ОСОБА_1 про перегляд вказаного рішення за нововиявленими обставинами, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва не врахувала роз’яснення, наведені у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами» та ототожнила поняття «новий доказ» і «докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини». Такий висновок колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва суперечить судовій практиці, яка склалася при розгляді даної категорії справ та не ґрунтується на матеріалах справи. Крім того, безпідставний перегляд судового рішення, яке набрало законної сили у 2010 році, у зв’язку з нововиявленими обставинами, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду у такому його елементі як правова визначеність, оскільки права та обов’язки сторін у справі вже були визначені у 2010 році.
З урахуванням викладених обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважала за необхідне про вказані порушення довести до відома Комісії для належного реагування й прийняття відповідних заходів.
Також до Комісії надійшла заява Лапенюка А.Ф., який не погоджується з окремою ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року з огляду на те, що на його думку, питання, які вирішувалися судом апеляційної інстанції під час розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року, є оціночними категоріями та не можуть бути підставою для постановлення окремої ухвали щодо колегії суддів. Крім того, Лапенюк А.Ф. повідомив, що у судовому засіданні 03 листопада 2014 року на нього чинився тиск з боку присутніх у залі суду осіб зі сторони ОСОБА_1, від яких звучали погрози та залякування. За таких обставин, побоюючись за своє життя і здоров’я, Лапенюк А.Ф. змушений був повідомити суд про те, що він не заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року.
З урахуванням викладених обставин Лапенюк А.Ф. просить Комісію врахувати викладені ним факти при розгляді окремої ухвали колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року та відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Корчевного Г.В., Лапчевської О.Ф., Крижанівської Г.В.
28 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі ˗ Закон), яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено у новій редакції. Відповідно до пункту 8 розділу II Закону (Прикінцеві та перехідні положення) заяви та скарги, подані до набрання чинності Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
Ураховуючи наведене, дане дисциплінарне провадження здійснюється за Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції 2010 року.
Відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» членом Комісії проведено перевірку даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення суддів Корчевного Г.В., Лапчевської О.Ф., Крижанівської Г.В. до дисциплінарної відповідальності, за результатами якої складено висновок з викладенням встановлених фактів та обставин.
Розглянувши висновок члена Комісії та зібрані під час перевірки матеріали, заслухавши доповідача, Комісія встановила такі факти і обставини.
Установлено, що у 2010 році до Дніпровського районного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Лапенюка Андрія Федоровича, третя особа - Головне управління юстиції, про усунення від права на спадкування та визнання права власності на майно в порядку спадкування. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що з 1999 року була в близьких стосунках зі спадкодавцем ОСОБА_2, з 2002 року після його тяжкої хвороби вони стали проживати разом, а в 2006 році зареєстрували шлюб. Протягом цього часу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 вели спільне господарство. Під час тривалих перебувань у лікарнях опікувалася ОСОБА_2 виключно ОСОБА_1, яка в подальшому займалася його похованням. Оскільки син Лапенюк А.Ф. ухилявся від допомоги батьку, який перебував у немічному стані, ОСОБА_1 просила усунути його від права на спадкування, визнати за нею право власності на спадкове майно після померлого ОСОБА_2.
Лапенюк Андрій Федорович звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа ˗ Головне управління юстиції, про усунення від права на спадкування та визнання права власності на майно в порядку спадкування, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що від допомоги батьку не ухилявся, а ОСОБА_1 забороняла батьку спілкування з ним. При цьому, незважаючи на хворобу, батько був заможною людиною і допомоги не потребував.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 серпня 2010 року первісний позов задоволено, усунено Лапенюка А.Ф. від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2010 року визнано за ОСОБА_1 право власності на додаткове спадкове майно.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року апеляційну скаргу Лапенюка А.Ф. задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 серпня 2010 року скасовано в частині усунення Лапенюка А.Ф. від права на спадкування за законом та визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лапенюка А.Ф. відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
До Апеляційного суду міста Києва 14 жовтня 2014 року надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року за нововиявленими обставинами. Порушуючи питання про відкриття провадження за цією заявою, ОСОБА_1 послалася на висновок № 4 спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського бюро судово-медичної експертизи від 13 січня 2011 року, який на її думку, є істотною обставиною, яка підтверджує перебування ОСОБА_2 через важку хворобу у безпорадному стані та не була і не могла бути відома позивачу під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. При цьому ОСОБА_1 вказала на отримання нею цього висновку від її представника лише 29 вересня 2014 року згідно з актом приймання-передачі документів.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року скасувати, в задоволенні апеляційної скарги Лапенюка А.Ф. відмовити та прийняти нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог Лапенюка А.Ф. відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 361 Цивільного процесуального кодексу України однією з підстав для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Згідно з вимогами частини 1 статті 362 Цивільного процесуального кодексу України заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом одного місяця з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду. При цьому заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 361 цього Кодексу, може бути подана не пізніше трьох років з дня набрання судовим рішенням законної сили. У разі якщо така заява подана до суду після закінчення цього строку, суд відмовляє у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, незалежно від поважності причини пропуску цього строку.
Постановляючи 15 жовтня 2014 року ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі № 88-ц/796/77/2014 за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року за нововиявленими обставинами, суддя Корчевний Г.В. дійшов висновку, що заявником надано суду належні докази того, що про обставину, яка є підставою для перегляду судового рішення їй стало відомо 29 вересня 2014 року. Тому суд вважав, що заявником дотримано встановлений абзацом 1 частини 1 статті 362 Цивільного процесуального кодексу України місячний строк з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду судового рішення.
Крім того, суд вважав, що заявником подано заяву про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами з дотриманням також і встановленого абзацом 2 частини 1 статті 362 Цивільного процесуального кодексу України трирічного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили, пославшись на таке.
Згідно із Законом № 4176-VІ від 20 грудня 2011 року частину 1 статті 362 Цивільного процесуального кодексу України доповнено абзацом 2. Тобто до дня набрання чинності цим Законом строк для подання заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами було встановлено виключно на підставі абзацу 1 частини 1 статті 362 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 4 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що саме починаючи з дня набрання чинності Законом № 4176-VІ від 20 грудня 2011 року починається перебіг трирічного строку для подання заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами за рішеннями, що ухвалені до набрання чинності цим Законом. Тому ОСОБА_1 подала 14 жовтня 2014 року заяву про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року за нововиявленими обставинами з дотриманням цього строку.
Проте цей висновок суперечить вимогам частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Отже, станом на момент подання ОСОБА_1 заяви про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року за нововиявленими обставинами чинним був абзац 2 частини 1 статті 362 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з яким цю заяву подано після закінчення трирічного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили, що є підставою відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами незалежно від поважності причини пропуску цього строку.
Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду міста Києва у складі головуючого судді Корчевного Г.В., суддів Крижанівської Г.В. та Лапчевської О.Ф. призначено справу № 88-ц/796/77/2014 до розгляду на 03 листопада 2014 року.
Згідно з журналом судового засідання від 03 листопада 2014 року участь у розгляді даної справи брали лише представники сторін: представник ОСОБА_1 ˗ ОСОБА_3 та представники Лапенюка А.Ф. ˗ ОСОБА_4, ОСОБА_5, які заперечили проти задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року. Тому незрозумілим є твердження Лапенюка А.Ф. у поданій ним до Комісії заяві про чинення у судовому засіданні 03 листопада 2014 року на нього тиску з боку присутніх у залі суду осіб зі сторони ОСОБА_1, у зв’язку з чим він змушений був повідомити про те, що не заперечує проти заяви ОСОБА_1
Колегія суддів Апеляційного суду міста Києва, заслухавши у судовому засіданні 03 листопада 2014 року представника позивача, який підтримав заяву та просив її задовольнити, та представників відповідача, які заперечували проти задоволення заяви, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи заяви, вважала, що така істотна для справи обставина, як перебування ОСОБА_2 через важку хворобу у безпорадному стані, встановлена і підтверджена висновком спеціаліста, не була і не могла бути відома позивачу на час розгляду справи в суді, оскільки ця обставина вбачається з висновку спеціаліста, який складений тільки 13 січня 2011 року, тобто майже через три місяці після ухвалення рішення, про перегляд якого за нововиявленими обставинами подана заява, та отриманий позивачем від його представника адвоката Кривобока В.В. лише 29 вересня 2014 року. Цим висновком підтверджується, що ОСОБА_2 мав значне обмеження життєдіяльності, внаслідок значних порушень функцій органів та систем організму був нездатний до самообслуговування, потребував постійного стороннього нагляду та допомоги, залежав від інших осіб, не міг самостійно забезпечити умови свого життя, тобто перебував у безпорадному стані в розумінні частини 5 статті 1224 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з одночасним порушенням норм процесуального права, в зв’язку з чим частково підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі як таке, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції, виходячи з такого.
Суд першої інстанції вірно визначив, що оскільки ОСОБА_2 заповіту не залишав, спадкоємцями першої черги є його син Лапенюк А.Ф. та дружина ОСОБА_1. Ухвалюючи за первісним позовом рішення про усунення сина спадкодавця від права на спадкування, суд першої інстанції обґрунтовано керувався вимогами статті 1224 Цивільного кодексу України, згідно з якої за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Відмовляючи в зустрічному позові про усунення права на спадкування дружини спадкодавця, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що протягом усього часу сумісного проживання та перебування у зареєстрованому шлюбі між позивачем та ОСОБА_2 склалися близькі сімейні відносини, вони вели спільне господарство, мали єдиний бюджет, разом займались спільними бізнесовими справами та піклувались один одним. Починаючи з 2002 року ОСОБА_2 постійно хворів та мав значні проблеми зі здоров’ям. На плечі позивача, окрім побутових, лягли проблеми, пов’язані з підприємницькою діяльністю ОСОБА_2 та господарською діяльністю підприємств, засновником яких він був.
Водночас в рішенні від 20 жовтня 2010 року, що переглядається, суд апеляційної інстанції необґрунтовано послався на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 1224 Цивільного кодексу України. Цей висновок зроблено з огляду на те, що померлий ОСОБА_2 був заможною людиною, до кінця життя займався підприємницької діяльністю, був учасником та займав керівні посади у численних підприємницьких структурах, мав у власності та опікувався численним рухомим та нерухомим майном. За таких обставин суд не вважав стан спадкодавця безпорадним, оскільки безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Колегія суддів під час перегляду вказаного рішення від 20 жовтня 2010 року вважала, що судами першої та апеляційної інстанцій такі обставини, як безпорадний стан спадкодавця, не встановлені і не встановлювались, але під час судового розгляду справи належними і допустимими доказами встановлені обставини, які достатньо свідчать про невиконання відповідачем, як сином, своїх обов’язків стосовно батька, хоча він беззаперечно мав таку можливість.
Крім того, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині свого рішення від 20 жовтня 2010 року не визначився з додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2010 року, про скасування якого заявляв апелянт у доповненні до апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного ухвалою колегії суддів Апеляційного суду міста Києва у складі головуючого судді Корчевного Г.В., суддів Лапчевської О.Ф. та Крижанівської Г.В. від 03 листопада 2014 року у справі № 88-ц/796/77/2014 заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року за нововиявленими обставинами задоволено частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року в частині скасування рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 серпня 2010 року в частині усунення Лапенюка А.Ф. від права спадкування за законом та визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно скасовано. Апеляційну скаргу Лапенюка А.Ф. відхилено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 серпня 2010 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2010 року залишено без змін. В решті рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року залишено без змін.
Відповідно до частини 2 статті 365 Цивільного процесуального кодексу України розгляд заяви здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. Розглянувши заяву, суд може скасувати судове рішення, що переглядається, і прийняти нове судове рішення або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.
Колегія суддів Апеляційного суду міста Києва, частково скасувавши рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року та залишивши без змін рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 серпня 2010 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2010 року, в яких не було враховано заявлену ОСОБА_1 нововиявлену обставину, нове судове рішення не прийняла.
До ухвали Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року у справі № 88-ц/796/77/2014 долучено окрему думку судді Крижанівської Г.В., яка не погодилася із постановленою колегією суддів ухвалою та викладеними в ній мотивами. На думку судді Крижанівської Г.В., наведені заявником доводи не можуть бути визнані нововиявленою обставиною в розумінні положень статті 361 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки обставини, викладені у висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського бюро судово-медичної експертизи Березіна В.М. № 4 від 13 січня 2011 року, не могли залишатися невідомими для ОСОБА_1, яка проживала спільно з спадкодавцем та доглядала його.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року касаційну скаргу Лапенюка А.Ф. задоволено, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року скасовано, справу № 88-ц/796/77/2014 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції вказав, що висновок апеляційного суду про наявність підстав для скасування судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону, оскільки апеляційний суд не звернув увагу на роз’яснення пункту 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами» та ототожнив поняття «новий доказ» і «докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини». Оскільки в даному випадку висновок спеціаліста має ознаки нового доказу у справі, справу слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для надання оцінки новому доказу відповідно до статей 60, 212, 315 Цивільного процесуального кодексу України та розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року згідно з главою 4 Цивільного процесуального кодексу України.
Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17 грудня 2014 року постановив окрему ухвалу, якою довів до відома Комісії про допущені суддями Апеляційного суду міста Києва Корчевним Г.В., Лапчевською О.Ф., Крижанівською Г.В. норм чинного законодавства під час перегляду за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року у зазначеній цивільній справі. Зокрема суд касаційної інстанції вказав на неврахування колегією суддів Апеляційного суду міста Києва роз’яснень, наведених у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами», безпідставний перегляд судового рішення, яке набрало законної сили у 2010 році, у зв’язку з нововиявленими обставинами та порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду у такому його елементі як правова визначеність, оскільки права та обов’язки сторін у справі вже були визначені у 2010 році.
У своїх поясненнях судді Корчевний Г.В., Лапчевська О.Ф., Крижанівська Г.В. зазначили, що вказану окрему ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлено щодо питань, які носять оціночний характер. При цьому жодних заяв, клопотань під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції від сторін та їх працівників щодо порушень норм процесуального права заявлено не було.
Згідно з вимогами статті 361 Цивільного процесуального кодексу України рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв’язку з нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами» зазначено, що вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов’язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред’явлення нової вимоги (зокрема, погіршення майнового стану відповідача після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів). Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами.
Матеріалами справи № 88-ц/796/77/2014 підтверджується, що колегією суддів Апеляційного суду міста Києва у складі головуючого судді Корчевного Г.В., суддів Лапчевської О.Ф. та Крижанівської Г.В. 03 листопада 2014 року було переглянуто рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року за нововиявленими обставинами на підставі нового доказу, чим порушено вимоги статті 361 Цивільного процесуального кодексу України та не враховано роз’яснення, наведені у пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами».
При цьому апеляційний суд не ухвалив нового рішення з урахуванням нововиявлених обставин, а, скасувавши попереднє рішення, залишив без змін рішення суду першої інстанції, в якому ці нововиявлені обставини не були враховані.
Крім того, суддею Корчевним Г.В. в порушення вимог абзацу 2 частини 1 статті 362 та частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України було відкрито апеляційне провадження у справі № 88-ц/796/77/2014, не зважаючи на подання заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами після закінчення трирічного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначено статтею 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Оскільки суддя Крижанівська Г.В. не погодилася з постановленою 03 листопада 2014 року ухвалою колегії суддів Апеляційного суду міста Києва та висловила окрему думку, в її діях не вбачається ознак дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та підстави для відкриття дисциплінарної справи стосовно неї відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Встановлені проведеною перевіркою та судом касаційної інстанції обставини можуть свідчити про допущення суддями Корчевним Г.В. та Лапчевською О.Ф. істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя під час розгляду справи № 88-ц/796/77/2014, неналежне ставлення суддів до своїх службових обов’язків та наявність у їх діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З огляду на викладене Комісією встановлено достатні підстави для відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва Корчевного Г.В. та Лапчевської О.Ф.
Керуючись статтями 83-86, 91, 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Комісія
вирішила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Апеляційного суду міста Києва Крижанівської Ганни Володимирівни;
відкрити дисциплінарну справу стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва Корчевного Геннадія Валерійовича та Лапчевської Олени Федорівни.
Головуючий М.В. Патрюк
Члени Комісії: В.І. Бутенко
Т.Ф. Весельська
А.О. Заріцька
П.С. Луцюк
М.І. Мішин
С.М. Прилипко
В.Є. Устименко
Т.С. Шилова
С.О. Щотка
