Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі:
головуючого - Устименко В.Є.,
членів Комісії: Бутенка В.І., Василенка А.В., Заріцької А.О., Луцюка П.С., Макарчука М.А., Мішина М.І., Прилипка С.М., Тітова Ю.Г., Шилової Т.С., Щотки С.О.,
розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Кириленко Тетяни Валентинівни за зверненням народного депутата України VII скликання Чернеги Р.Т. в інтересах Шевчука Г.В.,
встановила:
У березні 2014 року та лютому 2016 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія) з Комітету з питань верховенства права та правосуддя, а також з Вищої ради юстиції (відповідно до рішення ВРЮ від 10 грудня 2015 року № 1003/0/15-15) надійшли звернення народного депутата України VII скликання Чернеги Р.Т. в інтересах Шевчука Г.В.
У зверненнях йдеться про порушення суддею Святошинського районного суду міста Києва Кириленко Т.В. норм законодавства України під час постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно громадянина ОСОБА_1, який був учасником масових акцій протесту.
Автор звернення зазначив, що слідчий суддя Кириленко Т.В. під час розгляду клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві лейтенанта міліції Єльцова А.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження НОМЕР_1, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 лютого 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України), допустила порушення посадових обов’язків і присяги судді.
Крім того, вказаною суддею без обґрунтування підстав було відмовлено у задоволенні заяви Чернеги Р.Т. про взяття ОСОБА_1 на поруки.
На переконання заявника, в ухвалі судді Кириленко Т.В. відсутнє обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1, оскільки застосовано його було лише на підставі матеріалів (протокол затримання, протокол огляду місця події та рапорт), наданих слідчим.
Із урахуванням викладених обставин заявник просить направити рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Кириленко Т.В. з посади у зв’язку з порушенням нею присяги судді при здійсненні правосуддя.
28 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (далі - Закон), яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено у новій редакції.
Відповідно до пункту 8 розділу II цього Закону (Прикінцеві та перехідні положення) заяви та скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
Ураховуючи наведене, дисциплінарне провадження за даним зверненням має здійснюватися за Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції 2010 року.
За результатами здійсненої перевірки член Комісії Мішин М.Г. відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» склав висновок від 10 вересня 2015 року з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, і пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Кириленко Т.В., який передано на розгляд Комісії.
Рішенням Комісії від 23 вересня 2015 року № 2386/дп-15 стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Кириленко Т.В. відкрито дисциплінарну справу.
Про дату, час та місце проведення засідання Комісії щодо розгляду зазначених вище звернень суддю Кириленко Т.В. було повідомлено листом від 23 червня 2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.
На засіданні була присутня суддя Святошинського районного суду міста Києва Кириленко Т.В. та заявник - народний депутат України VII скликання Чернега Р.Т. (нині голова Державної служби України з питань праці), яким звернення подано в інтересах ОСОБА_1, стосовно якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суддя Кириленко Т.В. на засіданні Комісії пояснила, що під час розгляду вказаного клопотання про застосування запобіжного заходу діяла виключно у межах чинного законодавства та компетенції слідчого судді і зауважила, що на даному етапі кримінального провадження слідчий суддя не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінальної справи по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину.
Також суддя Кириленко Т.В. зазначила, що 22 лютого 2014 року слідчим СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві Єльцовим А.В. внесено до суду клопотання про зміну ОСОБА_1 міри запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов’язання. Того ж дня ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренко В.В. вказане клопотання задоволено, змінено раніше обраний запобіжний захід на особисте зобов’язання.
Народним депутатом України VII скликання Чернегою Р.Т. було надано пояснення, аналогічні змісту звернень, які надійшли до Комісії.
На запитання члена Комісії Мішина М.І. стосовно доводів звернень про жорстоке побиття підозрюваного ОСОБА_1 народний депутат України VII скликання Чернега Р.Т. конкретних пояснень не надав, пославшись на давність подій, про які йшлось у зверненні.
Заслухавши доповідача - члена Комісії Мішина М.І., суддю та заявника, дослідивши матеріали дисциплінарного провадження, Комісія не даючи оцінки судовому рішенню, встановила, що, розглядаючи клопотання слідчого та застосовуючи до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя Кириленко Т.В. неналежно поставилась до виконання службових обов’язків, внаслідок чого істотно порушила норми кримінального процесуального права під час здійснення правосуддя та ухвалила рішення, яке не відповідає вимогам закону, виходячи з такого.
19 лютого 2014 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в місті Києві Єльцова А.В., погоджене з прокурором прокуратури Святошинського району міста Києва Кокошою М.М. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження НОМЕР_1, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 лютого 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.
Клопотання мотивовано тим, що 18 лютого 2014 року близько 9 години ранку невстановлені досудовим розслідуванням особи у кількості приблизно від 2000 до 5000 чоловік, до складу яких увійшов ОСОБА_1, організували натовп для вчинення масових заворушень поряд із будівлею Верховної Ради України, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які були заздалегідь підготовлені, для нанесення тілесних ушкоджень.
Зокрема, перебуваючи поряд із будівлею Верховної Ради України, ОСОБА_1, діючи спільно з невстановленими особами, вчинив дії, направлені на досягнення своєї злочинної мети, шляхом вчинення насильства над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України: завдання ударів битками, кийками, палицями, ціпками, розпилення сльозогіннго газу, кидання каміння тощо.
Вказаними діями ОСОБА_1 та інші невстановлені особи спричинили працівникам правоохоронних органів (загальною кількістю близько 160 осіб) тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості. При цьому для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використали маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби.
Також у клопотанні зазначається, що 18 лютого 2014 року о 23 год. 10 хв. ОСОБА_1 було затримано у порядку статті 208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, а наявність обґрунтованої підозри у вчиненні цього злочину повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
При цьому у клопотанні наголошено, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1, відноситься до категорії особливо тяжких, підозрюваний ніде не працює, в м. Києві та Київській області не зареєстрований та не має постійного місця проживання, може переховуватися від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобігання наведеним ризикам застосуванням більш м’яких запобіжних заходів.
Зазначене кримінальне провадження № 759/2805/14-к в порядку автоматизованого розподілу було передано на розгляд слідчому судді Святошинського районного суду м. Києва Кириленко Т.В.
За результатами розгляду клопотання слідчого ухвалою слідчого судді Кириленко Т.В. від 19 лютого 2014 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 18 квітня 2014 року включно.
Як убачається з тексту ухвали, суддя Кириленко Т.В., застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- рапортом від 18 лютого 2014 року командира взводу № 1 роти № 4 ПКСМ ГУ МВС України в м. Києві лейтенанта міліції Конечного В .Я.;
- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 18 лютого 2014 року;
- протоколом огляду місця події від 18 лютого 2014 року.
Крім того, суддя дійшла висновку, що у зв’язку із тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років, може переховуватись від органів досудового розслідування та вчиняти інші правопорушення, то менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вказаним ризикам.
З тих самих підстав слідчим суддею Кириленко Т.В. було залишено без задоволення звернення сільського голови та громади с. Крилос Галицького району Івано-Франківської області (місце реєстрації та проживання ОСОБА_1) та заяви народних депутатів Сиги О.М., Донія О.С., Чернеги Р.Т. про взяття на поруки ОСОБА_1.
В апеляційному порядку ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Кириленко Т.В. від 19 лютого 2014 року оскаржено не було, оскільки 22 лютого 2014 року відповідно до ухвали іншого слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В.В. задоволено клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві Єльцова А.В. та змінено підозрюваному ОСОБА_1 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов’язання.
Слід відмітити, що обраний стосовно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було змінено на особисте зобов’язання слідчим суддею Макаренком В.В. за наявності тих самих обставин та доказів у справі, які мала у своєму провадженні слідчий суддя Кириленко Т.В., вирішуючи питання щодо обрання ОСОБА_1 виду заходу забезпечення кримінального провадження (у даному випадку тримання під вартою).
Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.
З набранням чинності 20 листопада 2012 року КПК України істотно розширено функції та завдання суду щодо контрою за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, покликаного здійснювати весь обсяг таких функцій.
Слідчим суддею відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
За змістом положень чинного КПК України, основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Слідчим суддею Кириленко Т.В. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного; не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.
Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх в мотивувальній частині ухвали. Необхідно також враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Статтею 183 КПК України визначено, що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою-четвертою цієї статті.
Під час перевірки Комісія, не вдаючись в оцінку судового рішення, встановила свідоме істотне порушення суддею Кириленко Т.В. названих норм кримінального процесуального закону та свідоме вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження. При цьому, постановляючи ухвалу від 19 лютого 2014 року, слідчий суддя Кириленко Т.В. не вказала жодного доказу в розумінні статей 84, 85, 86 КПК України, який би підтверджував наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, як того вимагають положення статті 194 КПК України.
Як вбачається з тексту ухвали від 19 лютого 2014 року, єдиними доказами, на які слідчий суддя Кириленко Т.В. зробила посилання в ухвалі та які стали підставою для обрання ОСОБА_1 більш суворішого виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 2 місяці, стали протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 18 лютого 2014 року, протокол огляду місця події від 18 лютого 2014 року та рапорт від 18 лютого 2014 року командира взводу № 1 роти № 4 ПКСМ ГУ МВС України в м. Києві лейтенанта міліції Конечного В.Я. про затримання поблизу Маріїнського парку, Верховної Ради України ОСОБА_1 та інших осіб.
Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з пунктом 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23 серпня 2012 року № 747, рапорт відноситься до внутрішніх документів МВС України та відповідно до статті 99 КПК України не входить до переліку документів, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Тобто відомості, які містились у рапорті від 18 лютого 2014 року, не мали бути оцінені суддею Кириленко Т.В. як докази обставин, які б свідчили про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.
У протоколі огляду місця події від 18 лютого 2014 року як місце події описано саме кабінет № 414 Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві, де безпосередньо здійснювався допит підозрюваного ОСОБА_1, а не місце поряд із будівлею Верховної Ради України, де відповідно до змісту клопотання слідчого відбувалися масові заворушення та згідно з рапортом від 18 лютого 2014 року командира взводу № 1 роти № 4 ПКСМ ГУ МВС України в м. Києві лейтенанта міліції Конечного В.Я. був затриманий ОСОБА_1.
Крім того, слідчим суддею Кириленко Т.В. хоча і було взято до уваги протокол огляду місця події від 18 лютого 2014 року, однак не надано оцінки відомостям, вказаним у ньому. Оскільки як убачається із його змісту, жодних незаконних речей у ОСОБА_1 виявлено не було.
Так, згідно з протоколом огляду місця події від 18 лютого 2014 року при огляді у ОСОБА_1 було виявлено та вилучено мобільні телефони, пігулки, мазь, спрей назальний, суперклей, фломастер зелений, навушники для мобільного, намисто оберіг, джгут та при особистому огляді виявлено та вилучено камуфляжного кольору куртку, штани, жилет, а також берци, рукавиці та годинник.
Таким чином, при затриманні ОСОБА_1 при ньому не було виявлено жодного предмету чи речі, які б свідчили про те, що він брав участь у тих діях, які йому інкримінувало слідство, а саме: насильство над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України шляхом нападу та завдання їм ударів битками, кийками, палицями, ціпками, розпилення сльозогіннго газу, кидання каміння тощо. Натомість слідчими фактично був проведений особистий обшук затриманого, здійснення якого не узгоджується із вимогами частин третьої, п’ятої статті 208 КПК України, оскільки проведення особистого обшуку має фіксуватися у протоколі затримання на що слідчим суддею Кириленко Т.В. під час розгляду клопотання не було звернено уваги.
Щодо протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 18 лютого 2014 року, який також взятий до уваги в ухвалі слідчого судді, варто зауважити, що у вказаному документі взагалі немає будь-яких даних, які б вказували на вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення (події про які йшлось у клопотанні слідчого відбувалися о 9 годині ранку, а затримано ОСОБА_1 було о 23 год. 10 хв.).
В обох згаданих вище протоколах огляду місць події та затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не вказано номер кримінального провадження, в межах якого проведені ці слідчі дії, чому також суддею Кириленко Т.В. не було надано оцінки на предмет їх допустимості.
Поряд з цим Комісією встановлено, що матеріали кримінального провадження не містять жодних пояснень потерпілих працівників міліції, яким діями ОСОБА_1 та інших невстановлених осіб було завдано побоїв та тілесних ушкоджень, як і не містять пояснень будь-яких свідків тих подій та працівників міліції, які затримували підозрюваних. У клопотанні зазначено лише, що тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості отримали приблизно 160 працівників міліції, у зв’язку з чим ОСОБА_1 був затриманий 18 лютого 2014 року о 23 годині 10 хвилин, однак, де саме він був затриманий, у клопотанні не зазначається.
Частиною четвертою статті 193 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд має право за клопотанням сторін або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.
Однак вимоги закону суддя Кириленко Т.В. не виконала та постановила ухвалу, в якій єдиною підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначила тяжкість злочину, інкримінованого підозрюваному ОСОБА_1.
Судове засідання щодо розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу відбувалось не у робочий час, передбачений Правилами внутрішнього трудового розпорядку Святошинського районного суду міста Києва, оприлюдненими на офіційному веб-сайті цього суду.
Як убачається з журналу судового засідання за 18 лютого 2014 року, судове засідання з розгляду даного клопотання розпочато о 19 год. 30 хв.
О 20 год. 27 хв. суд видалився до нарадчої кімнати, а о 21 год. 29 хв. судом оголошено ухвалу, якою клопотання слідчого задоволено.
Відповідно до статті 196 КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає, зокрема, відомості про:
- кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа;
- обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу;
- обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу;
- посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.
В порушення вимог кримінального процесуального закону в ухвалі від 19 лютого 2014 року про застосування запобіжного заходу, постановленої слідчим суддею Кириленко Т.В., не міститься посилання на докази, які обґрунтовують обставини, передбачені пунктами 1-3 статті 196 КПК України; не вказано доказів того, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу (взагалі не названі ризики); не зазначено обставин на обґрунтування того, що жоден з більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянуто можливості застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Застосовуючи до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею Кириленко Т.В. не були враховані вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, пункт 32, Series А, № 182), а також пункту 1 частини першої статті 178 КПК України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов’язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
Також слідчим суддею Кириленко Т.В. не було враховано особу підозрюваного ОСОБА_1, який має реєстрацію та постійне місце проживання, позитивно характеризується, має на утриманні стареньку бабусю, яка потребує догляду та допомоги, а також міцність соціальних зв’язків, які в своїй сукупності свідчать на користь зменшення ризиків неналежної процесуальної поведінки.
Крім того, у матеріалах кримінального провадження були наявні клопотання народних депутатів України Сиги О.М., Донія О.С., Чернеги Р.Т. та звернення громади села Крилос Галицького району Івано-Франківської області (місце реєстрації та проживання ОСОБА_1) про взяття ОСОБА_1 на особисту поруку, які також не були взяті до уваги слідчим суддею Кириленко Т.В. без наведення в ухвалі мотивів відхилення зазначених клопотань.
Безпідставна відмова у дослідженні обставин, суттєвих для вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є порушенням права на свободу, передбаченого положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В ході перевірки Комісією також було перевірено доводи звернення народного депутата України VII скликання Чернеги Р.Т. стосовно жорстокого побиття ОСОБА_1 працівниками спецпідрозділу МВС України «Беркут» під час його затримання 18 лютого 2014 року.
Прослуховуванням технічного запису судового засідання у кримінальному провадженні № 759/2805/14-к встановлено, що 19 лютого 2014 року під час розгляду слідчим суддею Кириленко Т.В. клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_1 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні самим ОСОБА_1, ні його захисниками питання про його жорстоке побиття, отримані побої та неможливість у зв’язку з цим брати участь у судовому засіданні не порушувалось.
ОСОБА_1 у судовому засіданні було надано можливість надати свої пояснити події про які йшлось у клопотанні слідчого. Однак жодних відомостей про його побиття та неможливість у зв’язку з цим надавати будь-які пояснення ОСОБА_1 не зазначав.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує основоположне право на свободу та недоторканність. Підстави позбавлення свободи зазначені у цій статті.
Суддею Кириленко Т.В. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та відповідають цілям положень статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненому всупереч положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Тобто під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя Кириленко Т.В. не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України.
Тим самим не було взято до уваги практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі «Луценко проти України» в остаточному рішенні від 19 листопада 2012 року у пункті 62 зазначено: «Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві», у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у зазначеному вище положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме — гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (пункт 26 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), № 38717/04). Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. У цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством все одно може бути свавільним і, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема, коли з боку державних органів мала місце недобросовісність або введення в оману (пункти 72, 77 та 78 рішення Європейського суду з прав людини від 09 липня 2009 року у справі «Моорен проти Німеччини» (Мооren v. Germany) [ВП], заява № 11364/03), або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини від 27 лютого 2007 року у справі «Нештак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01)».
Частиною першою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У судовому рішенні, яке постановлено у формі ухвали слідчим суддею Святошинського районного суду м. Києва Кириленко Т.В. від імені України, не наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Кириленко Т.В. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема таких приписів: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», суди та судді у своїй діяльності не завжди керуються виключно Конституцією та законами України, піддаються протиправному впливу посадових осіб органів державної влади, суб'єктів політичної діяльності, допускають безкарне втручання у вирішення судових справ, що завдає істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави. Не здійснюючи належного правового реагування на протиправні тиск та втручання, судді тим самим сприяють поширенню суспільно небезпечних посягань на правосуддя, не забезпечують в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, конституційних засад судочинства.
Враховуючи зазначене вище, Комісія дійшла висновку, що, ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1, суддя Кириленко Т.В. не забезпечила дотримання приписів Конституції України, КПК України та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не виконала покладених на неї професійних обов’язків під час гострого соціального конфлікту в Україні в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, сприяла поширенню суспільно-небезпечних посягань на правосуддя, не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, конституційних засад судочинства. Допущені суддею Святошинського районного суду м. Києва Кириленко Т.В. порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об’єктивності та неупередженості, що є порушенням присяги судді.
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень; частини четверта, п’ята статті 55 цього Закону у чинній редакції).
Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, чинній на момент постановлення зазначеної вище ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п’ятої Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб’єкта у випадках, відповідного висновку або за власною ініціативою.
Питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб’єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
Водночас Комісія враховує досвід роботи судді Кириленко Т.В. у галузі права, кількісні та якісні показники її роботи (показник зміни та скасування ухвалених нею судових рішень у кримінальних справах, зокрема клопотань слідчих органів за 2014-2016 роки є нижчий за середній показник змінених та скасованих судових рішень у справах цієї категорії по суду та по регіону), позитивну характеристику судді, відповідно до якої Кириленко Т.В. зарекомендувала себе як кваліфікований юрист та досвідчений суддя.
Оцінюючи в сукупності факти та обставини, встановлені в ході перевірки за результатами розгляду дисциплінарного провадження, Комісія дійшла висновку, що звільнення судді з посади за порушення присяги відповідає характеру допущених нею порушень норм кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене допущені суддею Кириленко Т.В. істотні порушення законодавства свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва Кириленко Тетяни Валентинівни з посади судді з підстав, передбачених пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги судді).
Керуючись статтями 83-89, 97, 105 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції 2010 року), статтею 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 58 Конституції України та статтями 96-97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції 2015 року), Комісія
вирішила:
направити рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва Кириленко Тетяни Валентинівни з підстав, передбачених пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги).
Рішення Комісії про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді може бути оскаржене суддею, стосовно якого воно прийнято, до Вищої ради юстиції або Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Скарга до Вищої ради юстиції подається суддею через Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Головуючий В.Є. Устименко
Члени Комісії: В.І. Бутенко
А.В. Василенко
А.О. Заріцька
П.С. Луцюк
М.А. Макарчук
М.І. Мішин
С.М. Прилипко
Ю.Г. Тітов
Т.С. Шилова
С.О. Щотка
