4/ко-25

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:

головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,

членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Романа САБОДАША (доповідач), Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,

за участі:

судді Тальнівського районного суду Черкаської області Ірини ВОРОНКОВОЇ,

представника Громадської ради доброчесності Вероніки КРЕЙДЕНКОВОЇ,

розглянувши питання щодо відповідності судді Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкової Ірини Григорівни займаній посаді,

встановила:

І. Стислий виклад інформації про кар’єру судді та проведену процедуру кваліфікаційного оцінювання судді.

1. Воронкова Ірина Григорівна, ______ року народження, громадянка України.
2. Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013 Воронкову Ірину Григорівну призначено на посаду судді Тальнівського районного суду Черкаської області строком на п’ять років.
3. Наказом голови Тальнівського районного суду Черкаської області від 04 липня 2013 року № 32/ОС Воронкову І.Г. зараховано до штату Тальнівського районного суду Черкаської області.
4. Присягу судді Воронкова І.Г. склала 04 липня 2013 року.
5. Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкової І.Г.
6. Воронкова І.Г. склала письмове анонімне тестування, за результатами якого набрала 85,5 бала. За результатами виконання практичного завдання суддя набрала 97,5 бала. Загальний результат складеного суддею Воронковою І.Г. іспиту становить 183 бали.
7. Воронкова І.Г. пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
8. Рішенням Комісії від 12 грудня 2018 року № 312/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 10 серпня 2018 року, зокрема, судді Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкової І.Г. Цим же рішенням допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
9. До Комісії 30 липня 2019 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність судді Воронкової І.Г. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 29 липня 2019 року.
10. Комісією у складі колегії 27 серпня 2019 року проведено співбесіду із суддею в межах кваліфікаційного оцінювання.
11. За результатами дослідження досьє та проведення співбесіди Комісією у складі колегії ухвалено рішення від 27 серпня 2019 року № 757/ко-19, яким визначено, зокрема, що суддя Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкова І.Г. за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 702 бала.
12. Рішенням Вищої ради правосуддя від 03 грудня 2020 року № 3361/0/15-20 внесено Президентові України подання про призначення Воронкової І.Г. на посаду судді Тальнівського районного суду Черкаської області.
13. У рішенні Комісії від 27 серпня 2019 року № 757/ко-19 вказано, що воно набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення).
14. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено, що унеможливило завершення кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема судді Воронкової І.Г.
15. Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року.
16. Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 з метою продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Комісії стосовно осіб, п’ятирічний строк призначення яких на посаду судді закінчився.
17. Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 24 липня 2023 року доповідачем з цього питання визначено члена Комісії Сабодаша Р.Б.
18. На підставі викладеного вище Комісія продовжила кваліфікаційне оцінювання, зокрема, судді Воронкової І.Г. зі стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії.
19. До Комісії 06 січня 2025 року надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкової І.Г. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений рішенням ГРД від 05 січня 2025 року.
20. На спростування висновку ГРД суддею надано письмові пояснення.
21. Питання про відповідність судді Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкової І.Г. займаній посаді внесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі на 13 січня 2025 року.

ІІ. Стосовно тверджень судді Воронкової І.Г. про відсутність правових підстав для розгляду Комісією у пленарному складі питання щодо її відповідності займаній посаді.

22. У своїх поясненнях суддя Воронкова І.Г., посилаючись на відсутність правових підстав для розгляду Комісією у пленарному складі питання щодо відповідності її займаній посаді, зазначила таке.
    1. Пунктами 120, 122 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України передбачено, що висновок або інформація ГРД розглядаються Комісією під час проведення співбесіди та дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) на відповідному засіданні з метою встановлення наявності або спростування обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики. За результатами співбесіди Комісія у складі колегії ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).
    2. Воронковою І.Г. пройдено етап кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» під час якого розглянуто висновок ГРД від 29 липня 2019 року.
    3. Рішенням Комісії у складі колегії від 27 серпня 2019 року № 757/ко-19 Воронкову І.Г. визнано такою, що відповідає займаній посаді.
    4. Воронкова І.Г. вважає, що відсутні  будь-які підстави для надання Комісії ГРД іншого (додаткового або в іншій редакції) висновку (або інформації) вже після того, як колегією Комісії під час проведення співбесіди та дослідження досьє розглянуто раніше наданий висновок (або інформація) ГРД.
23.  Надаючи оцінку аргументам, наведеним суддею, Комісія виходить з такого.
24. Події, які розгорталися в українському суспільстві у 2013–2014 роках, призвели до гострого соціального конфлікту, який призвів до масових мирних акцій протесту. Такі події надалі отримали назву «Революція Гідності» та мали наслідком фактичне укладення нового соціального договору, за умовами якого держава взяла на себе низку зобов’язань з проведення реформ, які стосуються, зокрема, судової влади. Основною метою започаткованих реформ було відновлення суспільної довіри до влади та утвердження демократичного устрою, орієнтованого на служіння народу, забезпечення високого рівня довіри громадян і реалізації принципу народного суверенітету.
25. 08 квітня 2014 року ухвалено Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» № 1188-VII, яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
26. 16 вересня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про очищення влади» № 1682-VII, яким визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
27. Проте в результаті ухвалення цього закону не було досягнено всіх цілей судової реформи і вже 12 лютого 2015 року законодавець ухвалив Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VІІІ, який набрав чинності 28 березня 2015 року.
28. І хоча ухвалення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» частково дозволило досягнути цілей реформи, однак її продовження потребувало більш суттєвих змін.
29. Комісія відзначає, що питання запровадження інституту кваліфікаційного оцінювання вже призначених (обраних) суддів було предметом одних із найпалкіших дискусій саме внаслідок ризиків для незалежності судової влади та створення прецеденту, який міг би поставити під сумнів легітимність рішень компетентних органів щодо призначення (обрання) суддів на відповідні посади.
30. Для забезпечення належного нагляду за пропозиціями щодо впровадження такого інституту Україна як член Ради Європи звернулася до допоміжного органу – Європейської комісії «За демократію через право» (далі – Венеційська комісія). У пункті 36 висновку Венеційської комісії від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027) зазначено: «У спільному висновку «Щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції» Венеційська комісія та Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права взяли до уваги пояснення українських органів влади про необхідність вибору між двома підходами: або звільнити всіх суддів і дозволити їм повторно подати кандидатури на зайняття посад, або провести оцінювання відповідно до запропонованого в законі механізму. Венеційська комісія та Директорат дійшли висновку, що «вжиття надзвичайних заходів» може бути необхідним і виправданим для подолання таких проблем, як «корупція та некомпетентність у судовій системі, спричинені політичним впливом на призначення суддів у попередні періоди». Крім того, було підкреслено, що «кваліфікаційне оцінювання, передбачене статтею 6 Перехідних положень, слід розглядати як винятковий захід, який потребує надзвичайно суворих гарантій для захисту тих суддів, які відповідають займаній посаді…».
31. Таким чином, застосування підходу «Extremis malis extrema remedia» в умовах широкого суспільного запиту для перезавантаження судової влади Венеційська комісія вважала винятковим, але допустимим заходом.
32. Верховною Радою України 02 червня 2016 року ухвалено вже згаданий Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким Прикінцеві та перехідні положення Конституції України, серед іншого, було доповнено пунктом 16-1 такого змісту:
    1. З дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» «[…] повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
    2. Судді, які обрані суддями безстроково, продовжують здійснювати свої повноваження до звільнення або до припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.
    3. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом […]».
33. Того ж дня Верховною Радою України ухвалено у новій редакції Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ (далі – Закон № 1402-VІІІ), який, серед іншого, передбачив таке.  
    1. Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання (частина перша статті 87 глави 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VІІІ).
    2. Повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом (пункт 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).
    3. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

33.4 Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує процедури кваліфікаційного оцінювання, розпочаті до набрання чинності цим Законом, за правилами, які діяли на день початку такого кваліфікаційного оцінювання. Судді, які за результатами цих процедур підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, не проходять процедуру кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді (пункт 21 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

33.5 Право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом (пункт 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

33.6 До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41–45, ст. 529; 2015 р., №№ 18–20, ст. 132 із наступними змінами) (пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

Право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого оцінювання або конкурсу (пункт 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

34. Ухвалюючи в новій редакції Закон України «Про судоустрій і статус суддів», законодавець в пояснювальній записці до законопроєкту сформулював легітимну мету закону – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів.
35. Більше того, представляючи законопроєкт «Про судоустрій і статус суддів» перед голосуванням за нього у другому читанні та загалом, представник суб’єкта права законодавчої ініціативи відзначив: «[…] Цей законопроєкт, який зараз ви будете розглядати, вдосконалює та посилює процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів таким чином, щоб […] у судовій системі залишилися тільки ті судді, які справді цього достойні. […] Крім того, передбачається контроль громадськості через Громадську раду доброчесності при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України як для здійснення процедури оцінювання, так і за процедурами конкурсу. […] Це основні новації, які передбачені законопроєктом, і це реальний шанс зробити не останній, але дуже важливий крок на шляху судової реформи. Тому прошу вас підтримати цей законопроєкт і дякую вам за увагу» (стенограма пленарного засідання Верховної Ради України від 02 червня 2016 оку).
36. З огляду на викладене Комісія бере до уваги, що ГРД була створена з метою забезпечення громадського контролю як за процедурою відбору суддів для зайняття посад, так і за процедурою їх оцінювання на відповідність займаній посаді. Ідея залучення громадянського суспільства до процедур формування суддівського корпусу вважається одним із найважливіших інструментів забезпечення відповідальності суддів перед громадськістю в демократичних державах. Така концепція як одна з гарантій підзвітності судової влади сприяє уникненню відчуття переслідування або захисту власних інтересів суддів, а також враховує різні точки зору в суспільстві. Тому ідея участі людей, які не належать до судової системи, не лише у процедурі відбору суддів, а й у процедурі оцінювання суддів на відповідність займаній посаді є надзвичайно важливою.
37. Вже 20 грудня 2016 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VIII, яким частину першу статті 88 Закону № 1402-VIII доповнено новим абзацом такого змісту: «Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами». Зазначені норми були і є чинними на момент призначення кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів і проходження такого кваліфікаційного оцінювання більшістю суддів.
38. Комісія наголошує, що встановлення законодавцем необхідності прийняття окремих рішень Комісії кваліфікованою більшістю голосів не є новою практикою законодавця. Здебільшого такий порядок прийняття рішень запроваджується щодо питань, які мають істотне значення. У цьому ж випадку йдеться про виконання фундаментального завдання судової реформи – відновлення довіри суспільства до процедур суддівської кар’єри.
39. Також Законом України «Про Вищу раду правосуддя» було уточнено положення абзацу першого пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII та викладено його в такій редакції: «Право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу».
40. На переконання Комісії, уточнення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у такий спосіб свідчить про те, що законодавець не допустив помилки чи неточностей в інших пунктах Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, а цілеспрямовано уточнив, що оцінювання на відповідність займаній посаді є кваліфікаційним.
41. Комісія також відзначає, що конструкція пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII прямо вказувала на необхідність проведення оцінювання в порядку, передбаченому саме цим законом.

Натомість Законом № 1402-VIII не передбачено порядку проведення жодного іншого оцінювання, крім кваліфікаційного оцінювання.

Отже, положення глави 1 «Кваліфікаційне оцінювання» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» та пунктів 20, 21, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на момент призначення кваліфікаційного оцінювання судді Воронкової І.Г.) необхідно застосовувати в їх системному взаємозв’язку.

42. Варто наголосити, що відповідно до стенограми пленарного засідання Верховної Ради України від 20 грудня 2016 року народні депутати, обговорюючи законопроєкт «Про Вищу раду правосуддя», серед іншого, зазначили: «[…] в результаті сьогоднішньої нашої дискусії відбулося засідання комітету, яке тривало кілька годин, і ми дійшли повного консенсусу з приводу пропозицій, які наведені в таблиці для голосування […]». Цей законопроєкт узгоджувався не тільки між політиками, не тільки між членами комітету, він узгоджувався так само з представниками Громадської ради доброчесності, від якої було отримано безпрецедентну підтримку. Розширено повноваження в частині перевірки суддів і тих дисциплінарних процедур, у результаті яких ми маємо шанс очистити судову систему […]». «[…] Неголосування за цей законопроєкт сьогодні означає, що ми погоджуємося з тим станом речей, який є […] на сьогодні, залишаємо все так, як є, не наділяємо громадськість тими повноваженнями, які необхідні для оновлення судового корпусу і не рухаємося вперед. Тому наш обов’язок прийняти сьогодні цей законопроєкт.». Зрештою законопроєкт був підтриманий 271 народним депутатом у другому читанні та загалом в редакції комітету.
43. Комісія враховує, що пункти 22 та 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII були виключено згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, а пункт 25 – виключено згідно із Законом України від 21 листопада 2023 року № 3481-IX. Проте вони були чинними на момент призначення кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів та проходження такого кваліфікаційного оцінювання більшістю суддями.
44. Таким чином, законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» унормовано єдиний порядок проведення кваліфікаційного оцінювання суддів для здійснення судової реформи, започаткованої у 2016 році. Зазначені норми в частині кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді є екстраординарними заходами, застосованими законодавцем від імені українського народу, оскільки судова влада, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є такою, що не відповідає очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді було і є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі. Водночас кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді та кваліфікаційне оцінювання на здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді покликані у своїй сукупності сформувати судовий корпус за єдиними стандартами.
45. Як вже зазначалось раніше, необхідним елементом судової реформи є функціонування ГРД, яка є інституційно незалежним від Комісії учасником процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), що покликаний забезпечити високий ступінь довіри до процедур, що проводяться Комісією. Саме для підвищення її ролі у судовій реформі законодавець передбачив необхідність ухвалення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення кваліфікованою більшістю голосів у разі, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді).
46. Комісія наголошує на тому, що положення Закону № 1402-VIII про ухвалення Комісією рішень кваліфікованою більшістю голосів не тільки відповідає легітимній меті закону, але було і є достатньо чітким, передбачуваним і зрозумілим для всіх суб’єктів, яких вони стосуються.
47. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що принцип належного урядування передбачає обов’язок державного органу, у разі якщо йдеться про питання загального інтересу, діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява N 33202/96, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, «Москаль проти Польщі», заява N 10373/05, «Рисовський проти України», заява N 29979/04).

Запроваджений законодавцем механізм судової реформи, який, серед іншого, передбачав необхідність ухвалення Комісією у пленарному складі рішення кваліфікованою кількістю голосів у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, застосовується Комісією від самого початку зазначеної процедури. Отже, тривалість застосування такого підходу з огляду на принцип належного урядування зобов’язує Комісію надзвичайно обачно ставитись навіть до самої дискусії про зміну такого підходу.

48. Більше того, такі положення були зрозумілими та передбачуваними і для Верховного Суду та законодавця. Зокрема, Верховний Суд неодноразово підтримував відповідну позицію Комісії в цьому питанні, наприклад у постановах від 19 жовтня 2023 року (справа № 9901/57/20), від 08 червня 2022 року (справа № 9901/84/21), від 01 вересня 2021 року (справа № 9901/474/19), від 24 березня 2021 року (справа № 9901/547/19), від 24 лютого 2021 року (справа № 9901/605/19), від 17 лютого 2021 року (справа № 9901/18/20), від 10 лютого 2021 року (справа № 9901/416/19), від 03 лютого 2021 року (справа № 9901/243/20), від 27 січня 2021 року (справа № 9901/556/19), від 01 липня 2020 року (справи № 9901/357/19, № 9901/489/19).

Законодавець у пояснювальній записці до законопроєкту про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» наголосив, що положення про необхідність кваліфікованої більшості голосів при прийнятті Комісією рішень потребують саме уточнення, а не зміни, як це відбулось із встановленням нової вимоги про кількість голосів, які становлять кваліфіковану більшість голосів, де законодавець в пояснювальній записці застосував словосполучення «пропонується змінити».

49. Також варто зазначити, що в рішенні від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою Євграфової Єлизавети Павлівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (про єдиний статус суддів в Україні) Конституційний Суд України зазначив:
    1. Судді виконують свої обов’язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов’язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об’єктивними, безсторонніми та незалежними.
    2. У розвиток зазначених юридичних позицій Конституційний Суд України вказав, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію – здійснення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов’язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. Водночас забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об’єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист.
50. Конституційний Суд України в рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII вказав на таке:
    1.  Згідно з частиною десятою статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
    2. Для здійснення конституційних функцій добору та оцінювання суддів на підставі статті 92 Закону № 1402-VIII утворено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, яка є державним колегіальним органом суддівського врядування та діє на постійній основі у системі правосуддя України. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені в статті 93 Закону № 1402-VIII.
    3. Аналіз статті 131 Конституції України, статей 92, 93 Закону № 1402-VIII дає підстави стверджувати, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів, у тому числі Вища рада правосуддя, яка відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 131 Основного Закону України вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого.
51. Зазначені положення законів України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», «Про судоустрій і статус суддів» і «Про Вищу раду правосуддя», а також рішення Конституційного Суду України свідчать про те, що саме Вища кваліфікаційна комісія суддів України є єдиним органом державної влади, на який покладено конституційну функцію із здійснення оцінювання суддів зі збереженням їх єдиного статусу.
52. Як вже відзначала Комісія, єдиний статус судді передбачає не тільки однакові гарантії, але й однакову відповідність усіх суддів критеріям професійної етики та доброчесності.
53. Будь-який інший підхід до процедур кваліфікаційного оцінювання означає не просто відхилення від конституційної засади функціонування судової влади за принципом «єдиного статусу судді», а формування в Україні частини суддівського корпусу, яка «за волею обставин» пройде кваліфікаційне оцінювання за «спрощеною процедурою». Реалізація такого підходу, на переконання Комісії, матиме своїм наслідком нівелювання довіри до результатів судової реформи та завдасть шкоди авторитету правосуддя. Отже, проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді всіма суддями за однаковими «правилами гри» є не просто формальною вимогою закону, а життєвою необхідністю належного функціонування судової влади.
54. На переконання Комісії, різний підхід до кваліфікаційного оцінювання як єдиної екстраординарної процедури, яку мають пройти усі судді, за ознакою часу його проходження може зумовити висновок, що частина суддів отримує перевагу у виконанні їх конституційного обов’язку тільки з огляду на тимчасову «зміну підходу».
55. У зв’язку з цим Комісія послідовно підтримує свою позицію, що виконання державою суспільного договору через впровадження та реалізацію судової реформи не допускає можливості, за якої б суддя не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді в межах первинного кваліфікаційного оцінювання або ж суддю, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не оцінено на відповідність займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності в порядку, визначеному законом.
56. Проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді в єдиному для всіх порядку, встановленому законом, є конституційним обов’язком судді.
57. На виконання зазначених положень законів рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 було затверджено Положення.
58. Відповідно до пункту 1 розділу V Положення організація та проведення кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності судді займаній посаді здійснюється за правилами, встановленими цим Положенням, з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
59. Пунктом 43 розділу ІІІ Положення встановлено, що за наявності відповідних підстав ГРД надає Комісії вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності або іншу інформацію стосовно судді (кандидата на посаду судді), які розглядаються Комісією в порядку, встановленому Регламентом Комісії.
60. Саме Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженим рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зап-16 (в редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23, зі змінами) (далі – Регламент), визначено процедуру прийняття Комісією у пленарному складі кваліфікованою більшістю голосів рішення про відповідність судді займаній посаді. Таким чином реалізовано приписи абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII.
61. Комісія підкреслює: хоч Регламент та інші нормативні акти Клмісії неодноразово змінювались, однак непохитним залишався принцип, за наявності «негативного» висновку ГРД рішення про відповідність судді займаній посаді завжди ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів. Будь-які ухвалені Комісією рішення мають на меті не змінити зазначений підхід, а лише уточнити такий порядок.
62. Зважаючи на викладене вище, Комісія відхиляє доводи судді про відсутність правових підстав для розгляду Комісією у пленарному складі питання щодо її відповідності  займаній посаді.

ІІІ. Загальний порядок проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.

63. Кваліфікаційне оцінювання судді проводиться на виконання підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України і пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
64. Відповідна процедура здійснюється за критеріями та у порядку, визначеному Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів.
65. Відповідно до частини другої статті 83 Закону № 1402-VIII критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
    1. Компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо).
    2. Професійна етика.
    3. Доброчесність.
66. Частиною п’ятою статті 83 Закону № 1402-VIII встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.
67. Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено в главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII.
68. З метою проведення оцінювання суддів на відповідність займаній посаді за визначеними законом критеріями Комісією затверджено Положення.
69. Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення встановлено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1 000 балів.
70. За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).
71. Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0 (мінімально прийнятний рівень).
72. Показники, за якими оцінюється відповідність судді кожному з критеріїв, визначено в розділі ІІ Положення.
73. За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
74. І хоча Комісія виходить із презумпції, що суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами судді від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі – Бангалорські принципи), за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.
75. Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність (невідповідність) судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.
76. Доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя. Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Отже, навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
77. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням (пункт 23 цього рішення).
78. Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХX з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року, встановлено, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді, а також має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Відповідно до статті 3 цього Кодексу саме суддя має докладати зусиль, щоб, на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони), його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.
79. Комісія підтримує Раду суддів України у її твердженні про те, що враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1).
80. Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.
81. У сукупності з положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема активно реалізовувати право бути заслуханим у контексті сумнівів Комісії, які можуть виникнути під час дослідження досьє та/або проведення співбесіди.
82. Таким чином, у разі наявності у Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також надання Комісії чітких та переконливих доказів під час дослідження досьє та проведення співбесіди, щоб спростувати такий сумнів.
83. Комісія підкреслює, що на стадії кваліфікаційного оцінювання Комісія не встановлює і не кваліфікує наявні в діях судді ознаки складу дисциплінарного проступку чи вчинення суддею будь-якого правопорушення. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18 цього рішення).
84. Згідно з пунктами 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.
85. Водночас пунктом 34 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення передбачено, що рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків, а за наявності висновку Громадської ради доброчесності про непідтвердження відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності – також мотиви його прийняття або відхилення.
86. З огляду на викладене звільнення судді з посади за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді можливе за таких умов: 1) результати оцінювання мають відповідати критерію об’єктивності; 2) ці результати, на переконання Комісії, мають свідчити про нездатність або небажання судді виконувати свої обов’язки; 3) межа допустимості поведінки судді як такого, що відповідає займаній посаді, визначена як «мінімально прийнятний рівень» з урахуванням правил кваліфікаційного оцінювання, вимог до поведінки судді, визначених законом та зазначеними вище правилами професійної етики.
87. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
88. Таким чином, запропоновані механізми дають змогу якісно оновити судову систему без ризику зупинення її функціонування, не створюючи при цьому істотних перешкод, які могли б спричинити порушення права особи на доступ до правосуддя.

ІІІ. Зміст висновку Громадської ради доброчесності.

89. У висновку ГРД від 06 січня 2025 року, затвердженому у новій редакції, в якому також враховано висновок ГРД від 30 липня 2019 року про невідповідність судді Воронкової І.Г. критеріям доброчесності та професійної етики зазначено таке.
90. ГРД стверджує, що суддя допускала поведінку, яка призвела до істотних порушень правил процесу.
91. Так, ГРД було встановлено, що суддя розглядала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі від 06 березня 2018 року № 704/1576/17 стосовно ОСОБА_1, якого було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП).
    1. Дослідивши зміст прийнятого суддею рішення, ГРД виявлено, що у постанові судді Воронкової І.Г. та постанові суду апеляційної інстанції наявні розбіжності про обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.
    2. Так, у постанові, яку прийняла суддя, вказано, що свідки правопорушення, які мають бути зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення відсутні. Натомість у постанові апеляційної інстанції зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від медичного обстеження у присутності свідків.
    3. Також ГРД зазначає, що в судовому рішенні не надано оцінку дослідженим у судовому засіданні обставинам, які впливають на судове рішення. Враховуючи, що адвокат ОСОБА_1 був присутнім при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, він не міг повідомити апеляційному суду таких обставин справи (показань свідків), які суттєво впливали на розгляд справи.
    4. ГРД, посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 283/424/22, вважає, що досліджені суддею у справі № 704/1576/17 нові докази (допит свідків) не свідчать про наявність нововиявлених обставин, а отже, суддя не мала відкривати провадження у справі та розглядати вказану заяву.
92. У висновку ГРД зазначено, що 13 листопада 2018 року рішенням Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддю (разом із членами колегії) притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді попередження. Згідно із цим рішенням суддів притягнуто до дисциплінарної відповідальності, зокрема за те, що їх дії суперечать вимогам статей 52, 193, 199 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), оскільки продовживши судом під час підготовчого судового засідання строку тримання під вартою за відсутності захисника обвинувачених, участь якого була обов’язковою, судді допустили тим самим недбалість під час вирішення цього питання і, як наслідок, порушили право на захист обвинувачених.
93. Додатково ГРД надало Комісії інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень з боку судді.
94. Суддя у пункті 22 декларації доброчесності за 2018 рік обрала позначку «Підтверджую» щодо твердження: «Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності». Крім того, суддя не поставила позначки щодо твердження у пункті 23 декларації: «Мене не було притягнуто до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність». Таким чином, суддя повідомила неправдиві відомості у деклараціях доброчесності, чим порушила критерії доброчесності та професійної етики.
95. ГРД у попередній редакції висновку звернула увагу на те, що колишній чоловік судді 22 вересня 2016 року на підставі рішення Новоархангельської селищної ради став власником земельної ділянки площею 2 га у Новоархангельському районі Кіровоградської області. Незважаючи на те, що шлюб із ним суддя Воронкова І.Г. розірвала 18 листопада 2016 року, у деклараціях за 2016 та 2017 роки вона вказувала колишнього чоловіка як члена сім’ї та декларувала його майно і доходи, однак земельну ділянку у 2 га не зазначала.
96. ГРД вказує, що на підставі аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) виявлено рішення, які, ймовірно свідчать про те, що суддею допущено судову тяганину, що призвело до порушення розумних строків розгляду справ, уникнення порушниками відповідальності, зокрема у таких справах: №№ 704/246/18, 704/277/18, 704/241/18.
97. Також суддя у 5 випадках звільняла правопорушників від відповідальності за статтею 130 КУпАП за малозначністю діяння у справах №№ 704/291/15-п, 704/427/15-п, 704/1214/14-п, 704/897/17, 704/897/14-п.
98. Відповідно до сторінки 26 суддівського досьє суддя перебувала у відпустці у період з 19 січня 2015 року до 05 лютого 2015 року. Водночас у ЄДРСР наявна інформація, що 04 лютого 2015 року суддею було винесено рішення у справі 704/23/15-к (номер рішення 42563826); За даними ЄДРСР 30 червня 2015 року суддею було винесено рішення у справі 704/532/15-ц (номер рішення 47016135), тоді як вона була у відпустці із 22 червня 2015 року по 13 липня 2015 року.
99. До Комісії 10 січня 2025 року суддя надала письмові пояснення щодо висновку Громадської ради доброчесності.

ІV. Висновки та мотиви, якими керується Комісія при ухваленні рішення.

100. Рішенням Комісії у складі колегії від 27 серпня 2019 року № 757/ко-19 суддю Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкову І.Г. визнано такою, що відповідає займаній посаді.
101. Із рішення Комісії від 27 серпня 2019 року № 757/ко-19 слідує, що наведені у висновку ГРД відомості стали предметом розгляду Комісії у складі колегії, яка дала їм оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкової І.Г.
102. Відповідно до вказаного рішення Комісії за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Воронкова І.Г. набрала 372 бали, з них: за критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу II Положення, суддя набрала 185 балів, за критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу II Положення, – 145 балів. За результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкова І.Г. набрала 702 бали, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за всіма критеріями. Тому Комісія у складі колегії дійшла висновку про відповідність судді займаній посаді.
103. Дослідивши матеріали суддівського досьє Воронкової І.Г., зокрема висновок ГРД про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, проаналізувавши відомості про суддю, Комісія у пленарному складі встановила таке.
104. Стосовно перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у справі № 704/1576/17 щодо ОСОБА_1 суддя вказала, що діючий КУпАП не містить норми, яка б врегульовувала питання розгляду подібних заяв. Водночас, згідно з усталеною практикою національних судів, а також практикою Європейського суду з прав людини провадження у справах про адміністративне правопорушення вважається кримінальним у розумінні Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (наприклад, рішення Європейського суду з прав людини від 30 жовтня 2014 року у справі «Швидка проти України»), тому під час розгляду таких справ застосовуються норми Кримінального процесуального кодексу України, якими передбачається можливість перегляду судового рішення, а саме постанови у справі про адміністративне правопорушення за нововиявленими обставинами, що нею і було зроблено.
105. Комісія не вдається до перевірки та оцінювання постановлених суддею рішень, обставин справи та зауважує, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення (нових) якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею, у тому числі за критеріями доброчесності та професійної етики.
106. Комісією встановлено, що постановою судді Тальнівського районного суду Черкаської області у справі № 704/1084/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 10200 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
107. Постановою судді Апеляційного суду Черкаської області від 28 листопада 2017 року постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
108. Постановою судді Тальнівського районного суду Черкаської області від 06 березня 2018 року у справі № 704/1576/17 заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Тальнівського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2017 року стосовно ОСОБА_1 задоволено.
109. Постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2017 року стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту першого частини першої статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
110. Водночас повноваження суду при розгляді конкретної справи визначені відповідним процесуальним законом, а у справах про адміністративні правопорушення – КУпАП, яким не визначено порядок і право осіб на перегляд постанови у справі про адміністративні правопорушення за нововиявленими обставинами.
111. Суддя, розглядаючи справу за нововиявленими обставинами вказала, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини провадження у справах про адміністративне правопорушення вважається кримінальним у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 30 жовтня 2014 року у справі «Швидка проти України»). Оскільки провадження у справах про адміністративне правопорушення вважається кримінальним, до нього застосовуються норми Кримінального процесуального кодексу України, якими передбачається можливість перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
112. Попри це Комісія звертає увагу на те, що згідно з принципом res judicata жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою-домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини [рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» (Zheltyakov v. Ukraine), заява N 4994/04] (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2024 року № 22/045-10).
113. У практиці Європейського суду з прав людини (далі – Суд) критеріями, на підставі яких установлюється, чи має застосовуватися кримінальний аспект статті 6 Конвенції, є: 1) юридична кваліфікація діяння в національному законодавстві (тобто з’ясування того, як кваліфікують діяння в національному праві: кримінальне правопорушення (злочин), адміністративне правопорушення, дисциплінарне тощо); 2) природа правопорушення; 3) характер і суворість (ступінь тяжкості) покарання, що його може бути застосовано до особи [рішення у справі «Engel and others v. The Netherlands» від 8 червня 1976 року (заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), § 82, § 83] (далі – «критерії Енгеля»). При цьому перший критерій є лише початковим і не має визначального значення. Водночас другий та третій критерії є вирішальними для з’ясування того, чи підпадає діяння під «кримінальне правопорушення» в розумінні Конвенції. Для застосування статті 6 Конвенції в кримінальній ділянці достатньо, щоб правопорушення за своїм характером вважалось «кримінальним» з погляду Конвенції або щоб за вчинене правопорушення до особи було застосовано покарання, яке за своїм характером і ступенем суворості належало в цілому до «кримінальної» ділянки [рішення у справі «Lutz v. Germany» від 25 серпня 1987 року (заява N 9912/82), § 55].
114. Суд своїй практиці неодноразово наголошував, що деякі адміністративно-правові порушення та відповідні санкції в розумінні Конвенції слід розглядати як «кримінальні» у розумінні статті 6 ЄСПЛ як на підставі природи (характеру) самого правопорушення, так і характеру й суворості (ступеня тяжкості) адміністративного стягнення (рішення у справах «Schmautzer v. Austria» від 23 жовтня 1995 року (заява N 15523/89), «Malige v. France» від 23 вересня 1998 року (заява N 27812/95), «Гурепка проти України» від 6 вересня 2005 року (заява N 61406/00), «Гурепка проти України (N 2)» від 8 квітня 2010 року (заява N 38789/04), «Лучанінова проти України» від 9 червня 2011 року (заява N 16347/02), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (заява N 20372/11), «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року (заява N 17888/12)).
115. При цьому Судом використовувалися такі мотиви й аргументи: санкції за своєю природою є кримінально-правовими, або характер обтяжень, які накладаються на особу настільки серйозні, що можна казати, що така особа фактично притягнута до кримінальної відповідальності; особу позбавлено права, яке «є дуже корисним у повсякденному житті»; кримінальний характер, у баченні Суду, має конфіскація майна як додаткове стягнення, особливо з огляду на його вартість; якщо санкції є дуже обтяжливими і мають на меті покарати особу, то це фактично перетворює їх на санкції кримінальні («мають запобіжний і каральний характер»).
116. Запроваджуючи аналогічні підходи у справи про застосування санкцій, Суд зокрема, виходив із такого: національні органи влади під час проведення оцінки необхідності втручання у права людини мають певне поле розсуду. Але те, наскільки широким має бути таке поле, залежить від низки факторів, включаючи характер закріпленого в Конвенції права, про яке йдеться, його важливість для даної особи, характер відповідного втручання та мету, переслідувану таким втручанням (пункт 184 рішення у справі «Нада проти Швейцарії» (від 12 вересня 2012 року N 10593/08)).
117. Зазначені принципи спрямовані на забезпечення ефективного захисту прав осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, в тому числі доступу до правосуддя, стандартів розгляду тощо.
118. Однак таку мету тлумачення статті 6 Конвенції не варто ототожнювати з правовою основою діяльності суду, яка є самостійним аспектом статті 6 Конвенції.
119. Так, у пунктах 23, 24, 26, 27 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції (995_004) спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), NN  32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).
120. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
121. У цій справі Суд зазначає, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (1798-12) Верховний Суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову Апеляційного суду, і такі дії не були передбачені Господарським процесуальним кодексом, що було підтверджено Урядом у його зауваженнях. Суд також зазначає, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному Суду ухвалювати такого роду рішення. І нарешті, Суд вважає, що загальні положення Конституції України (254к/96-ВР), на які посилався Уряд (див. п. 10 рішення), не могли слугувати достатньою правовою підставою для такої специфічної компетенції, яка не надавалась відповідним законодавством.
122. Комісія відзначає: як і в справі «Сокуренко і Стригун проти України» у цьому випадку КУпАП також не надає права суду переглянути справу за нововиявленими обставинами.
123. Отже у цьому випадку суд поставав перед вибором у застосуванні критеріїв Енгеля, а саме: застосувати приписи положення Кримінального процесуального кодексу України до розгляду справ про адміністративні правопорушення, або ж з урахуванням принципу res judicata та практики ЄСПЛ щодо повноваження судів приймати рішення не передбачені законом. Викладене зобов’язувало суд належним чином мотивувати судове рішення не тільки в частині наявності чи відсутності нововиявлених обставин, але й в частині відступу від висновків Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України».
124. Однак відповідних мотивів згадані ГРД судові рішення не містять. Відсутність же мотивів прийняття судового рішення, на переконання Комісії, може завдати шкоди авторитету правосуддя, оскільки породжує у стороннього спостерігача відчуття «свавільності суду».
125. Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що суд користується певною свободою розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, та попри це він зобов’язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суоминен проти Фінляндії), § 36)
126. Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХX з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року, встановлено, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді, а також має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.
127. Більше того, відповідно до Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику сумлінності, якщо, зокрема, але не виключно, наводив обґрунтування та належні мотиви щодо підготовлених документів на підставі принципу верховенства права, релевантного законодавства та встановлених фактів.
128. При цьому Комісія також враховує, що практика судді з перегляду за нововиявленими обставинами  постанови у справі про адміністративні правопорушення не носила системного характеру та мала місце тільки один раз у 2017 році,  отже, не може бути самостійною підставою для визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді.
129. Комісія також враховує, що рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 листопада 2018 року № 3460/1дп/15-18 Воронкову І.Г. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.
130. Ухвалою Вищої ради правосуддя від 07 травня 2019 року № 1305/0/15-19 скаргу суддів Тальнівського районного суду Черкаської області, зокрема Воронкової І.Г. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя залишено без розгляду та повернуто скаржникам.
131. Стосовно незазначення в декларації доброчесності судді за 2018 рік відомостей про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Воронкова І.Г. пояснила, що участі в засіданні вона не брала, про притягнення її та її колег до дисциплінарної відповідальності їй стало відомо під час наради суддів Тальнівського районного суду Черкаської області, тоді як декларація доброчесності нею вже була подана.
132. Проте такі пояснення судді Комісія відхиляє, оскільки з рішення Вищої ради правосуддя вбачається, що під час ухвалення рішення враховувались надані суддями усні та письмові пояснення. Отже, Воронкова І.Г. була обізнана про розгляд стосовно неї дисциплінарної справи та мала можливість до надсилання декларації пересвідчитись у достовірності внесених нею відомостей у пункт 22 декларації доброчесності.
133. Комісія вважає, що дії судді вказують на недостовірне декларування твердження № 22 у декларації доброчесності за 2018 рік та приймає в цій частині висновок ГРД.
134. Водночас Комісія відхиляє доводи ГРД про те, що суддею допускалась судова тяганина, яка призвела до закриття провадження у справах №№ 704/246/18, 704/277/18, 704/241/18 у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, оскільки згідно з матеріалами суддівського досьє суддя у період з 26 березня 2018 року до 08 червня 2018 року включно перебувала на лікарняному, саме з цієї причини у цих справах сплив строк, передбачений статтею 38 КУпАП.
135. Під час співбесіди Комісія в контексті дотримання суддею правил професійної етики обговорила справи, закриті у зв’язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення (№№ 484/15/20, 484/3473/20, № 484/2989/20).
136. Насамперед Комісія зазначає, що вона не має повноважень у межах кваліфікаційного оцінювання надавати оцінку судовим рішенням, прийнятим Воронковою І.Г., натомість здійснює оцінку поведінки судді з огляду на вимоги Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХX з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року (далі – Кодекс).
137. У Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що метою судочинства є вирішення спорів, і, ухвалюючи рішення, суд виконує як «нормативну», так і «виховну» роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування.
138. Ефективна система правосуддя функціонує на благо широкого загалу суспільства, а не тільки тих осіб, справи яких розглядаються в суді.
139. Відповідно до статей 6, 7 Кодексу суддівської етики суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику. Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов’язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок.
140. Комісія беззастережно підтримує положення Коментаря до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, у частині того, що довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очікування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.
141. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).
142. Звільнення від покарання може свідчити про невиконання завдань адміністративної відповідальності щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
143. Підпунктом «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі – Правила), визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно з пунктом 2.5 Правил водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
144. Згідно з частиною першою статті 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
145. Статтею 22 КУпАП (у редакції, чинній до 17 березня 2021 року) встановлено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
146. Характер адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, має підвищену суспільну небезпечність порівняно з іншими встановленими цим Кодексом правопорушеннями, безпідставне звільнення правопорушників має вкрай негативні наслідки, розгляд вказаної категорії справ є суспільно значущими та має значний суспільний інтерес.
147. Проте, на думку Комісії, мети юридичної відповідальності не буде досягнуто, якщо особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, систематично не притягатимуться до адміністративної відповідальності у зв’язку з малозначністю.
148. Звільнення від покарання також може свідчити про невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
149. Стосовно закриття провадження у справах №№ 484/15/20, 484/3473/20, № 484/2989/20 через малозначність вчиненого адміністративного правопорушення суддя пояснила, що однією з підстав для застосування зазначеної статті в цьому випадку стало те, що перевищення дозволеної концентрації етанолу в організмі (проміле алкоголю в крові) особи було на рівні технічної похибки приладу Drager, яка є допустимою під час застосування зазначеного технічного засобу. На момент розгляду зазначених справ редакція статті 22 КУпАП не містила обмежень щодо застосування цієї статті до певних правопорушень, зокрема передбачених статтею 130 КУпАП.
150. В інших випадках нею були винесені постанови про звільнення від адміністративної відповідальності осіб у зв’язку із малозначністю вчиненого ними адміністративного правопорушення на підставі статті 22 КУпАП, оскільки, на її переконання, особи діяли в стані крайньої необхідності. Проте пояснити, чому нею не була застосована вказана норма закону, пояснити не могла.
151. На переконання Комісії, такі пояснення судді не є переконливими, оскільки зазначені нею обставини є такими, що пом’якшують відповідальність правопорушника, а не такими, що зумовлюють малозначність такого діяння. Викладене дає підстави стверджувати, що суддя порушила правила поведінки під час здійснення правосуддя, передбачені статтями 6, 7 Кодексу.
152. Отже, Комісія погоджується з висновками ГРД, що незабезпечення ефективного відправлення судочинства у справах про адміністративні правопорушення є підставою для відступу від презумпції відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності.
153. Однак Комісія зважає на несистемність таких рішень і не вважає, що вони можуть бути самостійною підставою для визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді.
154. Стосовно інформації у висновку ГРД про те, що в деклараціях за 2016 та 2017 роки суддя зазначала колишнього чоловіка як члена сім’ї та декларувала його майно і доходи, однак земельну ділянку у 2 га не зазначила суддя у письмових поясненнях та під час співбесіди пояснила, що вказувала ОСОБА_2 членом сім’ї та декларувала відомі їй доходи та майно у деклараціях за 2016 та 2017 роки, оскільки вона протягом цих років проживала з ним в одному будинку, а про набуття земельної ділянки площею 2 га він їй не повідомив.
155. Комісія враховує, що відповідно до статті 18 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.
156. Водночас, оцінивши під час співбесіди пояснення судді, що вказана земельна ділянка не перебувала у володінні чи користуванні Воронкової І.Г., а також той факт, що вона була набута на безоплатній основі на підставі рішення Новоархангельської селищної ради, Комісія вважає, що наведені вище обставини не мають ознак умисних дій, спрямованих на ухилення від декларування достовірної інформації.
157. Крім того, Комісія також враховує, що відповідно до рішення НАЗК від 27 червня 2019 року «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік поданої Воронковою Іриною Григорівною», НАЗК виявлено дрібні порушення декларування, що не становлять склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-6 КУпАП.
158. Стосовно ухвалення суддею Воронковою І.Г. судових рішень під час перебування у відпустці з 19 січня 2015 року до 05 лютого 2015 року та з 22 червня 2015 року до 13 липня 2015 року суддя пояснила, що вона брала участь у колегіальному розгляді кримінального провадження під головуванням судді Дьяченка Д.О. і 04 лютого 2015 року та 30 червня 2015 року була відкликана з відпустки для розгляду невідкладних рішень у цьому провадженні. Ці дні для неї були повноцінними робочими днями і тому вона приймала рішення й у своїх справах (копія наказу від 03 лютого 2015 року, копії ухвал від 04 лютого 2015 року та від 30 червня 2015 року долучені до суддівського досьє).
159. Отже, Комісія відхиляє інформацію ГРД стосовно прийняття суддею рішень під час відпустки.
160. Підсумовуючи результати кваліфікаційного оцінювання судді Воронкової І.Г. на етапі дослідження досьє та проведення співбесіди, Комісія у пленарному складі доходить висновку про відсутність обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію професійної етики та доброчесності за дослідженими вище показниками.

V. Результати голосування Комісією у пленарному складі.

161. Абзацом другим пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що за результатами оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
162. Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
163. За результатами перевірки обставин, викладених у висновку ГРД, взявши до уваги надані суддею Воронковою І.Г. пояснення, дослідивши матеріали суддівського досьє, Комісія не встановила фактів, які б свідчили про невідповідність судді Тальнівського районного суду Черкаської області критеріям доброчесності та професійної етики та могли б вплинути на результати кваліфікаційного оцінювання.
164. З огляду на зазначене Комісія у пленарному складі, заслухавши доповідача, дослідивши рішення Комісії у складі колегії від 27 серпня 2019 року № 757/ко-19, висновок ГРД від 06 січня 2025 року, пояснення судді Воронкової І.Г., інші вказані в рішенні обставини, документи та матеріали, дійшла висновку, що суддя Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкова І.Г. є такою, що відповідає займаній посаді.
165. За результатами засідання Комісії у пленарному складі 13 січня 2025 року відповідність судді Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкової І.Г. займаній посаді підтримано 11 голосами «ЗА» та 4 голосами «ПРОТИ» членів Комісії.
166. Керуючись підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, статтями 83–86, 88, 93, 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України 11 голосами «ЗА» та 4 голосами «ПРОТИ»

вирішила:

визнати суддю Тальнівського районного суду Черкаської області Воронкову Ірину Григорівну такою, що відповідає займаній посаді.

Головуючий                                                                               Андрій ПАСІЧНИК «ЗА»

Члени Комісії:                                                                           Михайло БОГОНІС «ПРОТИ»

                                                                                                  Людмила ВОЛКОВА «ПРОТИ»

                                                                                                  Віталій ГАЦЕЛЮК «ЗА»

                                                                                                  Ярослав ДУХ «ЗА»

                                                                                                  Роман КИДИСЮК «ЗА»

                                                                                                  Надія КОБЕЦЬКА «ЗА»

                                                                                                  Олег КОЛІУШ «ЗА»

                                                                                                  Володимир ЛУГАНСЬКИЙ «ЗА»

                                                                                                  Руслан МЕЛЬНИК «ЗА»

                                                                                                  Олексій ОМЕЛЬЯН «ЗА»

                                                                                                  Роман САБОДАШ «ЗА»

                                                                                                  Руслан СИДОРОВИЧ «ПРОТИ»

                                                                                                  Сергій ЧУМАК «ПРОТИ»

                                                                                                  Галина ШЕВЧУК «ЗА»