Про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Рівненського окружного адміністративного суду Сала Андрія Богдановича на відповідність займаній посаді

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:

головуючого – Михайла БОГОНОСА (доповідач),

членів Комісії: Надії КОБЕЦЬКОЇ, Галини ШЕВЧУК,

розглянувши питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Рівненського окружного адміністративного суду Сала Андрія Богдановича на відповідність займаній посаді,

встановила:

Стислий виклад інформації про кар’єру та кваліфікаційне оцінювання судді.

Указом Президента України від 18 травня 2012 року № 336/2012 Сала А.Б. призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду строком на п’ять років.

Строк повноважень судді закінчився 17 травня 2017 року, у зв’язку з чим                             Сало А.Б. звернувся із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 лютого 2018 року                             № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

Цим рішенням встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання та призначено іспит для суддів місцевих судів, у тому числі для Сала А.Б.

Рішенням Комісії від 07 вересня 2018 року № 193/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення Сала А.Б. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Сало А.Б. пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

На адресу Комісії 07 жовтня 2019 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність судді Сала А.Б. критеріям доброчесності та професійної етики.

На адресу Комісії 07 жовтня 2019 року та 08 жовтня 2019 року надійшли пояснення судді Сала А.Б. на спростування висновку ГРД.

Під час співбесіди 09 жовтня 2019 року Комісією у складі колегії оголошено перерву для надання суддею додаткових документів.

На адресу Комісії 10 жовтня 2019 року надійшли документи від Сала А.Б. на підтвердження його пояснень.

Сало А.Б. звертався до Комісії із заявами про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності та конкурсі на зайняття вакантної посади судді Вищого антикорупційного суду.

Рішенням Комісії від 06 липня 2018 року № 32/вс-18 Салу А.Б. відмовлено у допуску до проходження кваліфікаційного оцінювання та припинено його участь у конкурсі на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Підставою для ухвалення цього рішення став висновок Комісії: Сало А.Б. не може вважатися таким, що успішно пройшов спеціальну перевірку, оскільки вказав недостовірні відомості у декларації родинних зв’язків кандидата на посаду судді.

Згідно з рішенням Комісії від 24 січня 2019 року № 93/вс-19 кандидат на посаду судді Вищого антикорупційного суду Сало А.Б. не набрав необхідної кількості голосів, його участь у конкурсі припинено. Як підставу для ухвалення цього рішення зазначено обґрунтований сумнів щодо його доброчесності та практичних навичок, що кваліфіковано як невідповідність кандидата критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.

01 червня 2023 року сформовано повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

З метою продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), на підставі рішення Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стосовно: осіб, п’ятирічний строк повноважень яких на посаді судді закінчився; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі у зв’язку з надходженням висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; осіб, стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.

Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 26 липня                2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Богоноса М.Б.

Процедуру кваліфікаційного оцінювання судді Сала А.Б. продовжено з етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Національного агентства з питань запобігання корупції, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора, Державної податкової служби України, Служби безпеки України, Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

У відповідь на запити стосовно судді отримано інформацію, яку долучено до матеріалів досьє.

Зокрема, Національною поліцією України (лист від 11 січня 2014 року) повідомлено про притягнення судді до відповідальності на підставі частини першої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) (перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху та порушення інших Правил дорожнього руху), а саме:

- 27 серпня 2018 року Управлінням патрульної поліції в Рівненській області винесено постанову серії ВР № 182115 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, яку скасовано в судовому порядку;

- 11 серпня 2023 року Управлінням патрульної поліції у Львівській області винесено постанову серії ЕАТ № 7503129 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. Штраф сплачено 16 серпня 2023 року.

На адресу Комісії 27 серпня 2024 року надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді Сала А.Б. критеріям доброчесності та професійної етики.

На адресу Комісії 29 серпня 2024 року та 02 вересня 2024 року надійшли пояснення судді на спростування висновку ГРД у новій редакції. До пояснень суддя долучив документи, які підтверджують викладені обставини.

Комісією у складі колегії 03 вересня 2024 року проведено співбесіду із суддею, досліджено матеріали його досьє, зокрема висновок ГРД, письмові пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали та ухвалено протокольне рішення про оголошення перерви у співбесіді до 15 жовтня 2024 року.

06 вересня 2024 року на адресу Комісії надійшли додаткові пояснення Сала А.Б. щодо питань, які виникали  під час співбесіди.

15 жовтня 2024 року Комісією у складі колегії продовжено співбесіду із суддею.

 

Стислий виклад висновку (інформації) Громадської ради доброчесності.

27 серпня 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді Сала А.Б. критеріям доброчесності та професійної етики.

У висновку ГРД вказується, що суддя не задекларував у 2015 та 2016 роках право користування такими транспортними засобами: автомобіль марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1, яким суддя користувався під час поїздки за кордон у період з 30 грудня 2015 року до 03 січня 2016 року; автомобіль невідомої марки, на якому суддя перетнув кордон 29 грудня 2014 року та повернувся на територію України 03 січня 2015 року; автомобіль марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_2, на якому суддя перетнув державний кордон у жовтні 2016 року; автомобіль марки «Mercedes Benz S500», будучи за кермом якого суддя порушив правила дорожнього руху, що призвело до ДТП 22 серпня 2018 року, про що вказано у постанові Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2018 року у справі № 454/2785/18.

Громадська рада доброчесності зіслалась також на невідповідність майна батьків судді легальним доходам, що встановлено під час конкурсу на посаду судді Вищого антикорупційного суду, в якому суддя брав участь як кандидат. У спільному засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Громадської ради міжнародних експертів було ухвалено рішення про припинення участі судді в конкурсі (рішення Комісії від 24 січня 2019 року № 93/вс-19). Однією з підстав для ухвалення такого рішення стала невідповідність майна батьків судді їхнім офіційним (легальним) доходам. Мотивовано це тим, що за період з 1998 року до 2018 року офіційний дохід батьків судді становив 456 234,00 грн. Проте за цей період батьки набули у власність коштовне майно, зокрема квартиру у Львові вартістю 1 336 800,00 грн (придбану у    2017 році), а також коштовні автомобілі. Крім того, їм належать на праві власності інші житлові та нежитлові приміщення загальною площею 2 777,2 кв.м. Суддя як кандидат не надав належних пояснень та доказів щодо достатності доходів його батьків для набуття цього майна у власність. Також суддя не надав достатніх пояснень щодо будинку площею 197,9 кв.м, яким володіє його теща.

Про невідповідність судді критерію доброчесності, на думку ГРД, свідчить і те, що  Сало А.Б. неодноразово керував транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується постановами Радивилівського районного суду Рівненської області у справах № 454/2785/18 від 18 грудня 2018 року та № 454/3057/18 від 09 жовтня 2018 року. Стосовно судді протягом одного року складено декілька протоколів про правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що вказує на те, що суддя не докладає жодних зусиль, для того щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка відповідала високим стандартам.

Крім того, суддю визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, однак провадження закрито у зв’язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (постанова Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/22519/18-п від 10 серпня 2018 року).

Як на показники невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики ГРД посилається на таке:

• Суддя задекларував недостовірні  відомості у декларації доброчесності за 2018 рік, вказавши, що не вчиняв дій, які можуть мати наслідком притягнення до відповідальності. Також в анкеті судді від 19 липня 2016 року та анкеті кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності від 15 грудня 2017 року, суддя зазначив,  що не притягувався до адміністративної відповідальності, що є неправдивою інформацією.
• Суддя задекларував недостовірні відомості у декларації родинних зв’язків                                  за 2012–2016 роки, поданій вперше. Зокрема, суддя не вказав інформацію про дружину, яка є державним нотаріусом з 2012 року та приватним нотаріусом з 2015 року, а також про тестя, який є державним нотаріусом з 2008 року та приватним нотаріусом з 2018 року.
• Суддя при розгляді справи підтримав, на думку ГРД, незаконні аргументи Центральної виборчої комісії, якими журналістам відмовили в наданні повної інформації про кандидатів у депутати.
• Суддя скасував рішення сесії Рівненської міської ради від 25 листопада 2013 року  № 3515 «Про звернення депутатів Рівненської міської ради до Президента України Віктора Януковича та Голови Верховної Ради України Володимира Рибака з приводу

підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом», що, на думку ГРД, обумовлене політичними мотивами.

Додатково ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень судді, зокрема:

• Суддя використовував праці переважно російських і радянських авторів під час написання дисертації.
• Суддя, будучи членом Всеукраїнської асоціації адміністративних суддів, підтримав звернення до Президента України із закликом ветувати закон, що запроваджує відкриті конкурси на посади у Вищій раді правосуддя із залученням незалежних експертів із міжнародним досвідом до перевірки кандидатів на доброчесність.
• Суддя звертався до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Громадської ради доброчесності про визнання протиправним та скасування висновку від 06 жовтня 2019 року про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду Сала А.Б. критеріям доброчесності та професійної етики.

 

Джерела права та їх застосування.

Згідно з пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України (Закон України від 02 червня 2016 року № 1401) і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми» оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23 березня 2015 року (документ CDL-AD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення».

Так само, ухвалюючи Закон, законодавець у Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету нормативно-правового акта – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів. 

Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеціанською комісією (пункти 98, 99).

Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.

Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є доволі серйозним заходом, який може бути застосовано до особи. Однак, на відміну від дисциплінарного провадження, процедура кваліфікаційного оцінювання не має шкали вибору покарань, що обумовлено своєрідністю цієї процедури. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді надалі займати посаду.

Процедура кваліфікаційного оцінювання здійснюється виключно за вказаними критеріями та в порядку, визначеному Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів, про який зазначили експерти Венеціанської комісії в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027) і який «вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, що їх здійснюють різні органи, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям».

За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

І хоча Комісія виходить із презумпції, що суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.

Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.

Відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Як зазначено в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року (справа № 9901/355/21), «доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.

Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є ще й морально-етичною категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

За визначенням терміна, який подано в Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23).

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22 лютого 2012 року, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до статті 3 цього Кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль, до того щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною.

Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, відзначила, що суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

Норми подібного змісту містить Кодекс суддівської етики, затверджений рішенням XХ чергового з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року: суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді (частина перша статті 1 Кодексу); суддя має докладати зусиль, щоб, на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони), його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді (стаття 3 цього Кодексу).

Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.

У сукупності з положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, у тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема у формі активної реалізації права бути заслуханим у контексті сумнівів Комісії в його відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання, які можуть виникнути під час дослідження досьє та/або проведення співбесіди.

Таким чином, у разі виникнення обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як в результаті реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також надання Комісії під час дослідження досьє та проведення співбесіди переконливої інформації на спростування сумніву.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в рішенні від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19 підкреслила, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов’язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18).

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.

Частиною п’ятою статті 83 Закону передбачено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії                                        від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого                             2018 року № 20/зп-18) (далі – Положення), критеріями кваліфікаційного оцінювання є:

1. компетентність (професійна, особиста, соціальна);
2. професійна етика;
3. доброчесність.

Відповідно до пунктів 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення визначено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1 000 балів.

За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).

Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0.

 

Оцінювання відповідності судді за критерієм професійної компетентності.

Пунктом 1 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня.

Згідно з абзацом шостим пункту 2 глави 2 розділу II Положення рівень знань у сфері права оцінюється на підставі результатів складення анонімного письмового тестування під час іспиту.

Абзацом тринадцятим пункту 3 глави 2 розділу II Положення передбачено, що рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту.

За результатами складення анонімного письмового тестування суддя набрав                78,75 бала, за виконання практичного завдання – 84,5 бала.

Отже, за вказаними показниками суддя набрав 163,25 бала.

Ефективність здійснення правосуддя Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди. Досліджено загальну кількість розглянутих суддею справ, кількість скасованих та змінених судових рішень, підстав скасування та/або зміни судових рішень, дотримання строків розгляду справ, судове навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, а також інші передбачені пунктом 4 глави 2 розділу II Положення релевантні засоби встановлення цього показника.

У межах оцінювання ефективності здійснення правосуддя Комісією досліджено інформацію щодо дотримання суддею строків надсилання (оприлюднення) електронних копій судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – Реєстр).

Згідно з інформацією Державного підприємства «Інформаційні судові системи» суддею несвоєчасно внесено до Реєстру (оприлюднено) 383 судові рішення. Середнє значення перевищення строків надсилання (днів) становить 12,8 дня.

Під час співбесіди суддя надав пояснення щодо вказаних обставин, зазначивши, що несвоєчасне внесення до Реєстру електронних копій судових рішень обумовлене значним навантаженням та технічними проблемами в роботі системи діловодства суду.

У підсумку Комісія дійшла висновку, що ефективність здійснення правосуддя суддею Салом А.Б. необхідно оцінити в 60 балів.

Діяльність судді щодо підвищення фахового рівня Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди. Досліджено дані про підготовку та підвищення кваліфікації судді впродовж перебування на посаді, участь у професійних заходах (дискусіях, круглих столах, конференціях тощо), а також інші передбачені пунктом 5 глави 2 розділу II Положення засоби встановлення цього показника, що можуть бути застосовні в конкретному випадку.

Комісія дійшла висновку, що показник діяльності судді щодо підвищення фахового рівня оцінюється у 8 балів.

 

Оцінювання відповідності судді за критерієм особистої компетентності.

Згідно з пунктом 6 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію особистої компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості, і оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, і співбесіди.

Комісією встановлено, що Сало А.Б. пройшов тестування особистих                       морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників за критеріями особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. На підставі аналізу висновку, дослідження інформації, що міститься в досьє, та співбесіди відповідність судді за критерієм особистої компетентності оцінено у 46 балів.

 

Оцінювання відповідності судді за критерієм соціальної компетентності.

Згідно з пунктом 7 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань особистих     морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння і дотримання правил та норм, відсутність схильності до контрпродуктивних дій, дисциплінованість, і оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди.

На підставі дослідження інформації, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, та співбесіди із суддею, ураховуючи вказані показники, Комісія визначила, що за критерієм соціальної компетентності суддя набрав 47 балів.

У підсумку за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Сало А.Б. набрав 324,25 бала.

 

Оцінювання відповідності судді за критеріями професійної етики та доброчесності.

Пунктами 8–9 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність; наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; дотримання суддівської етики, наявність обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону, та інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків або інформації ГРД (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Дослідивши інформацію, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, Комісія виявила відомості, які потребують додаткового аналізу та пояснень судді щодо невідповідності витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, невідповідності поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції, недотримання Кодексу суддівської етики та обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону.

При оцінюванні відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності Комісією враховуються істотність будь-якої обставини чи порушення, які можуть свідчити про його невідповідність цим критеріям.

Ураховуючи наведене, Комісія зауважує, що під час кваліфікаційного оцінювання Сала А.Б. досліджено висновок ГРД у новій редакції від 27 серпня 2024 року, письмові пояснення судді, надіслані на адресу Комісії, усні пояснення, надані під час співбесіди, подані суддею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації родинних зв’язків судді, декларації доброчесності судді, а також інформація, надана державними органами на запити Комісії стосовно судді.

У процесі кваліфікаційного оцінювання з урахуванням мети і завдань його проведення може виникнути обґрунтований сумнів, який для обізнаного та розсудливого спостерігача вказує на наявність показника, що свідчить про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під терміном «розсудливий спостерігач» для цілей кваліфікаційного оцінювання необхідно розуміти людину, чиї уявлення, стандарти поведінки відповідають тим, які зазвичай прийняті серед звичайних людей у нашому суспільстві.

У випадку виникнення такого сумніву обов’язком (повноваженням) Комісії є з’ясування й оцінка всіх аспектів життя і діяльності судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).

Обґрунтований сумнів у відповідності судді критеріям, які досліджуються, може виникати, у тому числі, на підставі мотивованого висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності або інформації стосовно судді.

І хоча Комісія вважає себе зобов’язаною вжити заходів для перевірки обставин, які стали підставою для надання висновку (інформації) ГРД, суддя повинен брати активну участь у спростуванні сумніву в його доброчесності. Використовуючи чіткі та переконливі докази, суддя може розвіяти обґрунтований сумнів у наявності індикатора (показника), що свідчить про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під стандартом «чіткі та переконливі докази» Комісією для цілей кваліфікаційного оцінювання розуміються докази, які залишають в обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача тверду віру або переконання, що є висока ймовірність того, що фактичні твердження судді є правдою.

Якщо суддя не в змозі спростувати існування обставин, що можуть свідчити про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності, то факти, які підтверджують наявність обґрунтованих сумнівів, мають бути надалі оцінені Комісією, оскільки вони мають вплив на авторитет судової влади і суддя усвідомлює необхідність його підтримання за тих чи інших обставин.

Отже, Комісія має виключити наявність будь-яких сумнівних фактів щодо поведінки судді не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства у чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та з огляду на необхідність того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, поведінка та репутація судді були бездоганними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 9901/124/19).

Надаючи оцінку обставинам щодо відсутності переконливої інформації про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (судді, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтований сумнів щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення витрат, отримання благ, що стали підставою для висновку ГРД, Комісія виходить із такого.

Із поданих суддею декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, встановлено, що 01 вересня 2018 року суддя та члени його сім’ї набули право користування квартирою у місті Львові площею 81,8 кв.м, власником якої зазначено батька судді ОСОБА_1.

Комісією з’ясовано, що 12 липня 2017 року (на той час, коли Сало А.Б. був суддею) ОСОБА_1 (батько судді) набув у власність квартиру загальною площею 81,8 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору про сплату пайових внесків в Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «АВАЛОН КОМФОРТ-5» як асоційований член кооперативу. Вартість квартири становила 1 336 800,00 грн.

Із усних пояснень судді встановлено, що після ремонту квартири та приведення її у придатний для проживання стан його батько (батьки) ніколи у ній не проживав, а в квартирі постійно проживають суддя та члени його сім’ї.

Використовуючи математичний метод дослідження, Комісія співставила усі задекларовані доходи, отримані батьком та матір’ю судді за весь період їх трудової діяльності до 2017 року (рік придбання квартири), та встановила їх недостатність для придбання квартири. Тобто, навіть якщо б близькими особами судді не здійснювались жодні витрати у період до 2017 року, сума задекларованих ними доходів була б меншою вартості придбаної квартири, що викликає обґрунтований сумнів у законності джерел доходів для придбання майна, яке перебуває у користуванні судді.

При цьому Комісія не залишила поза увагою пояснення судді, а отже, для того щоб дослідити їх, вважає за необхідне навести повний аналіз встановлених обставин щодо джерел доходів та здійснених за період до 2017 року витрат.

Відповідно до відомостей, отриманих з Державного реєстру фізичних                          осіб–платників податків, про джерела та суми нарахованого та виплаченого доходу, нарахованого (перерахованого) податку за період з I кварталу 1998 року до IV кварталу 2016 року дохід ОСОБА_1 (батька судді) становив 144 070,45 грн; дохід ОСОБА_2 (матері судді) – 208 490,00 грн.

Таким чином, сукупний дохід батьків судді станом на IV квартал 2016 року становив 352 560,45 грн (+ 68 981,00 грн, отриманих як дохід від продажу квартири в с. Борятин Львівської області), що очевидно є недостатнім для придбання квартири (до того ж на цьому етапі не враховуються витрати на придбання батьком судді транспортних засобів, зокрема купівлю п’яти легкових автомобілів, та додаткові витрати на побутові потреби сім’ї).

У своїх письмових поясненнях суддя зазначив, що джерелами коштів для придбання квартири були заощадження, кошти від продажу автомобіля марки «BMW X5» 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, та позика в розмірі 30 000 $, надана батькові його сестрою ОСОБА_3.

В матеріалах суддівського досьє міститься копія розписки від 14 липня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 кошти в сумі 30 000 $. Ця розписка долучена до додаткових пояснень судді від 16 жовтня 2019 року. За словами судді, ОСОБА_3 тривалий час працює за кордоном, де й заробила вказані кошти.

Під час співбесіди суддя повідомив, що кошти були повернуті батьком, проте суддя не володіє інформацією щодо того, як саме ці кошти було отримано ОСОБА_3 (частинами чи одним платежем, готівкою чи банківським переказом) та як і коли відбулося їх повернення. Банківські чи інші документи, які б підтверджували наявність вказаних коштів у ОСОБА_3, їх зняття із рахунку ОСОБА_3, декларування з метою перевезення через митний кордон України, перерахунок для їх отримання ОСОБА_1, суддею не надано.

Комісія також зазначає про обґрунтований сумнів у походженні вказаної розписки, враховуючи таке.

24 січня 2019 року Сало А.Б. на спеціальному спільному засіданні Комісії та ГРМЕ проходив співбесіду в межах конкурсу на посаду судді Вищого антикорупційного суду. Під час цієї співбесіди йому поставили запитання про джерела походження коштів для придбання квартири площею 81,8 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідаючи на це запитання, суддя (кандидат у конкурсі) пояснив, що для придбання квартири батько використав кошти у розмірі 37 500,00 грн, отримані від продажу документів на автомобіль марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1, а також інші спільні кошти його сім’ї.

Жодних згадок про позику, отриману від ОСОБА_3, або розписку під час співбесіди не було (джерело рішення Комісії від 24 січня 2019 року № 93/вс-19).

Згідно з рішенням Комісії від 24 січня 2019 року № 93/вс-19 кандидат на посаду судді Вищого антикорупційного суду Сало А.Б. не набрав необхідної кількості голосів, його участь у конкурсі припинено. Фактичною підставою для ухвалення рішення зазначено обґрунтований сумнів щодо його доброчесності та практичних навичок, що кваліфіковано як невідповідність кандидата критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд».

Таким чином, виникнення версії із позикою може бути обумовлено намаганням судді знайти додаткові пояснення щодо джерел походження коштів, після того як стосовно вказаної обставини Комісією ухвалено негативне для нього рішення від 24 січня 2019 року № 93/вс-19.

Повертаючись до встановлених обставин, Комісія зауважує, що загальний розмір доходів батьків судді, отриманих за період з 1998 року до 2016 року, становить 421 451,45 грн. Навіть якщо враховувати позику у розмірі 30 000 $, що еквівалентно 743 940,00 грн, про існування якої стверджує суддя, сукупний дохід становить 1 165 391,45 грн. Проте вартість придбаної квартири становить 1 336 800,00 грн, що вказує на недостатність сукупного доходу із законних джерел для її придбання.

При цьому Комісія, навіть не вдаючись до аналізу середніх побутових витрат близьких осіб судді, враховує факт придбання його батьком кількох автомобілів у період до 2017 року, а саме:

- 30 січня 2008 року автомобіля марки «Toyota Corolla» 2007 року випуску, НОМЕР_3, номерний знак НОМЕР_4;

- 07 липня 2012 року автомобіля марки «BMW X5» 2005 року випуску, НОМЕР_5, номерний знак НОМЕР_2;

- 10 вересня 2013 року автомобіля марки «BMW X5» 2005 року випуску, НОМЕР_6, номерний знак НОМЕР_7;

- 17 листопада 2015 року автомобіля марки «BMW X5» 2008 року випуску, НОМЕР_8, номерний знак НОМЕР_1.

Комісія враховує, що на посаду судді Сала А.Б. призначено 18 травня 2012 року, а користування суддею транспортними засобами марки «BMW X5», власником яких був його батько, беззаперечно встановлено під час дослідження досьє та проведення із суддею співбесіди.

Враховуючи момент придбання та відчуження вказаних транспортних засобів, в певний період у власності батька судді перебувало відразу два автомобіля, що викликає обґрунтований сумнів в достовірності пояснень судді, що дохід від відчуження одного автомобіля використовувався для придбання наступного.

Отже, придбання батьком судді зазначених транспортних засобів додатково вказує на обґрунтованість сумніву щодо достатності коштів, отриманих із законних джерел, для придбання майна, частиною якого користувався суддя після призначення його на посаду.

ГРД вважає, що суддя не надав достатніх доказів щодо законності доходів його батьків для набуття майна у власність.

На противагу твердженням ГРД суддя зазначив, що трудова діяльність його батьків до 1998 року, їхні можливі заощадження не були належним чином враховані. Також не були взяті до уваги результати господарської діяльності сімейного фермерського господарства до 2008 року та умови набуття нежитлових приміщень площею 2777,2 кв.м для ведення бізнесу. Як докази достатності доходів суддя надав: фінансові звіти фермерського господарства, копії трудових книжок, договір купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2010 року та відповідь Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ, яка підтверджує купівлю/продаж автомобілів.

Оцінюючи пояснення судді, Комісія зазначає, що твердження про доходи батьків до 1998 року, можливі заощадження та реалізація майна не підтверджені належними доказами. Надані документи не доводять наявності достатніх коштів для придбання квартири у 2017 році. Також не надано документів, які б свідчили про нарахування коштів від здійснення господарської діяльності на рахунки батька судді, з відповідною класифікацією виду економічної діяльності. Долучені фінансові звіти суб’єкта малого підприємства підтверджують наявний баланс та чистий прибуток на кінець звітного року фермерського господарства, але не свідчать про доходи засновника чи члена такого господарства.

У Бангалорських принципах поведінки суддів зазначено, зокрема, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Кодексом суддівської етики на суддів покладено обов’язок докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, їх поведінка була бездоганною (стаття 3).

Відповідно до статті 20 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

За змістом роз’яснень, наведених у Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, доброчесна поведінка судді має торкатися всіх сфер його життя, зокрема і матеріальної (майнової) сфери. Обов’язок судді бути поінформованим про матеріальні інтереси тісно пов’язаний з його законодавчо закріпленим податковим і антикорупційним обов’язком зазначити у декларації відомості про доходи, наявне майно та зобов’язання фінансового характеру, як свої, так і членів сім’ї.

Пояснення судді вочевидь не відповідають цим вимогам.

Комісія також ураховує висновок Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), зроблений у справі «Джоджай проти Албанії», яка є релевантною в цьому випадку. Відповідно до пунктів 406–409 цього рішення неможливість судді обґрунтувати основні законні джерела, які були підставою для набуття статків, а також ненадання доказів, які підтверджують їх походження (як суддею, так і його близькими особами) може бути підставою для звільнення судді з посади. Європейський суд з прав людини зазначає, що згідно з Бангалорськими принципам поведінки суддів судді, які за родом своєї роботи вважаються гарантами верховенства права, повинні відповідати особливо високим стандартам доброчесності в особистих справах поза судом – бути «бездоганними з погляду розумного спостерігача» – для того, щоб зберегти та зміцнити довіру суспільства й «підтвердити віру людей у доброчесність судової влади».

Крім того, у пункті 349 цього рішення ЄСПЛ зауважено, що з урахуванням того, що особисті або сімейні статки зазвичай накопичуються протягом трудового життя, встановлення жорстких часових обмежень для оцінювання статків значно обмежило б і вплинуло на здатність органів влади оцінювати законність усіх статків, набутих протягом професійної кар’єри особою, яка проходить перевірку.

У пункті 352 указаного рішення ЄСПЛ зазначено, що для цілей «цивільно-правової» частини пункту 1 статті 6 Конвенції те, що тягар доведення перейшов на заявницю під час процедури перевірки після того, як НКК надала доступ до попередніх висновків, отриманих у результаті завершення розслідування, та доказів у матеріалах справи, саме собою не було свавільним.

З огляду на вказане ЄСПЛ дійшов висновку, що, беручи до уваги процес оцінювання особистих або сімейних статків, накопичених протягом професійного життя судді, пом’якшувальні обставини, передбачені в Законі про перевірку, неподання заявницею документів, що підтверджують об’єктивну неможливість продемонструвати законний характер доходу її партнера та її власне неповідомлення про майно в момент його придбання, порушень пункту 1 статті 6 Конвенції щодо стверджуваного порушення принципу правової визначеності не було.

Така позиція ЄСПЛ пов’язана з пріоритетною необхідністю очищати суддівський корпус від корупції, оскільки у країнах Східної Європи корупція залишається поширеним явищем, а боротьба з нею не дає відчутних результатів.

Отже, у справі «Джоджай проти Албанії» ЄСПЛ дійшов висновку, що перевірка особистих або сімейних статків судді може не мати часових обмежень, а тягар доведення може бути покладений на самого суддю, і це не є втручанням у приватне життя чи порушенням права на справедливий суд.

Стосовно мети впровадження оцінювання суддів на відповідність займаній посаді у Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» також вказано, що «ураховуючи поточну специфіку ситуації з правосуддям в Україні, законопроект за рекомендацією експертів Венеціанської Комісії доповнено нормою, яка передбачає, що однією з підстав звільнення судді є порушення ним обов’язку підтвердити законність джерела походження майна. Таким чином, суддю може бути звільнено у разі відсутності належного підтвердження законності джерел походження майна, майнових прав, доходів судді чи членів його сім’ї тощо.».

Зазначені положення містяться також у пункті 10 частини сьомої статті 56 Закону, відповідно до якого суддя зобов’язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання, невиконання вказаного обов’язку є несумісним із зайняттям посади судді.

У сукупності з викладеним вище слід зазначити, що з 2018 року суддя декларує інше право користування дружини цією квартирою, а з 2019 року – і його власне право користування нею. На підставі цієї інформації Комісія дійшла висновку, що фактично квартира була придбана для судді та його сім’ї, що може свідчити про можливе недекларування реальних обставин придбання майна.

Ураховуючи наведене, Комісія дійшла висновку, що суддя не надав повних, обґрунтованих та достатніх пояснень щодо джерел походження майна його близьких, придбаного у період, коли він обіймав посаду судді, і яким нині користується, що є одним із обов’язків судді згідно зі статтею 56 Закону. Зміст його пояснень свідчить, що він не доклав належних зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною, та не вжив належних і достатніх заходів для того, щоб бути обізнаним про свої майнові інтереси та інтереси близьких осіб.

Крім того, суперечливий зміст наданих Салом А.Б. пояснень, зміна аргументації тих самих тверджень під час різних процедур (участі в конкурсі та кваліфікаційному оцінюванні) ставлять під сумнів достовірність пояснень та дають підстави для висновку про недостатнє сприйняття й утвердження суддею Салом А.Б. фундаментальних засад доброчесності суддів.

Стосовно житлового будинку площею 197,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який належить тещі судді ОСОБА_4, суддя пояснив, що право власності тещою набуто 04 квітня 2007 року на підставі свідоцтва про право власності від 01 березня 2012 року (рішення виконавчого комітету Великомостівської міської ради на підставі від 16 лютого 2012 року № 10).

Вказане майно було набуте батьками дружини до моменту, коли суддя став членом їхньої родини, і значно раніше його призначення на посаду судді.

Комісія бере до уваги надані пояснення та вважає їх переконливими.

Надаючи оцінку обставинам щодо недекларування суддею права користування транспортними засобами, Комісія керується такими мотивами.

Згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів автомобіль марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1, перебував у власності ОСОБА_1 (батька судді) з 17 листопада 2015 року до 01 вересня 2016 року. Крім того, за даними Єдиного реєстру довіреностей, 30 грудня 2015 року ОСОБА_1 видана довіреність на користування цим транспортним засобом Салу А.Б., строк дії якої становив до 30 грудня 2016 року.

На переконання ГРД, такий автомобіль підлягає декларуванню у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Декларація, Декларації), за 2015 рік.

У своїх письмових поясненнях суддя підтвердив факт користування автомобілем у вказаний період. Проте уточнив, що у 2015 році користувався ним лише протягом двох днів (30–31 грудня). Суддя не задекларував право користування цим автомобілем, аргументуючи, що декларація за 2015 рік була першою електронною, а відсутність роз’яснень ускладнювала повне і достовірне декларування.

Окремо суддя зазначив, що у 2016 році право користування цим автомобілем було припинене через його викрадення, що не заперечувалось ГРД. Таким чином, у Декларації за 2016 рік це майно не підлягало декларуванню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції від 01 січня 2016 року) у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня звітного року, що належить суб’єкту декларування або членам його сім’ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають, зокрема, дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості.

Згідно з положеннями пункту 36 роз’яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) від 11 серпня 2016 року № 3 (що були чинні на момент подання суддею Декларації) у декларації зазначається все цінне рухоме майно, яке перебуває у суб’єкта декларування або члена його сім’ї на праві володіння, користування чи власності станом на останній день звітного періоду (наприклад, 31 грудня звітного року для щорічної декларації) і вартість якого перевищує визначений Законом поріг декларування.

Отже, встановлені Комісією обставини свідчать про порушення суддею обов’язку декларування вказаного автомобіля у Декларації за 2015 рік, оскільки автомобіль був у його користуванні станом на останній день звітного періоду, адже суддя 31 грудня 2015 року перетнув на ньому державний кордон у напрямку «виїзд» та повернувся на територію України у січні 2016 року.

Твердження судді про відсутність роз’яснень на момент подання Декларації за 2015 рік відхиляються Комісією, оскільки перша декларація була подана 29 жовтня 2016 року, а роз’яснення НАЗК затверджено 11 серпня 2016 року.

Стосовно автомобіля невідомої марки, на якому суддя перетинав кордон 29 грудня 2014 року – 03 січня 2015 року, суддя зауважив, що такий автомобіль не перебував у його користуванні. У вказаний період суддя та його дружина перетинали кордон, як пасажири. Комісія враховує надані пояснення та вважає їх переконливими.

Стосовно автомобіля марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_2, на якому суддя перетнув кордон у жовтні 2016 року, та автомобіля марки «Mercedes Benz S500», яким керував суддя 22 серпня 2018 року, про що зазначено у постанові Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2018 року у справі № 454/2785/18, Комісія зазначає про відсутність підстав для висновку про обов’язок судді декларувати вказані транспортні засоби, оскільки не встановлено факту користування ними станом на останній день звітного періоду чи впродовж не менше половини днів протягом звітного періоду.

Стосовно порушення суддею правил етики у професійній діяльності та/або в особистому житті.

ГРД у висновку вказує, що стосовно судді неодноразово складалися протоколи про порушення правил дорожнього руху, зокрема й за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. Крім того, ГРД зазначає, що суддя, керуючи автомобілем, здійснив зіткнення з автомобілем марки «ЗАЗ», у зв’язку з чим був притягнутий до адміністративної відповідальності.

Наведені факти, на думку ГРД, вказують на те, що суддя не докладає належних зусиль, для того щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Комісією встановлено, що постановою Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2018 року у справі № 454/2785/18 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, стосовно Сала А.Б. у зв’язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. 

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року у справі № 757/22519/18-п Сала А.Б. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Провадження у справі стосовно Сала А.Б. за статтею 124 КУпАП, закрито у зв’язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Крім того, на адресу Комісії надійшов лист Національної поліції України від 11 січня 2024 року № 10334-2024, в якому повідомлено, що 27 серпня 2018 року Управлінням патрульної поліції в Рівненській області стосовно Сала А.Б. винесено постанову серії ВР № 182115 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень. Відомості про сплату штрафу відсутні.

11 серпня 2023 року Управлінням патрульної поліції у Львівській області винесено постанову серії ЕАТ № 7503129 за вчинення суддею адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Штраф сплачено 16 серпня 2023 року.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 11 березня 2019 року у справі № 454/2997/18 постанову серії ВР № 182115 про накладення на Сала А.Б. адміністративного стягнення у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, скасовано. Справу про притягнення Сала А.Б. до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП закрито.

Також за результатами дослідження суддівського досьє встановлено, що Сало А.Б. в розділі 3 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» анкети кандидата на посаду судді безстроково вказав, що на підставі постанови Управління патрульної поліції від 11 грудня 2015 року № 119911 притягувався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП, штраф в розмірі 255 грн ним сплачено 18 грудня 2015 року.

На співбесіді Сало А.Б. заявив про безпідставність та необґрунтованість тверджень ГРД про його недоброчесність. Він пояснив, що протокол за статтею 130 КУпАП складався стосовно нього лише один раз. Справа № 454/3057/18, про яку зазначає ГРД, стосувалась обставин, які надалі були розглянуті Радивилівським районним судом Рівненської області. Суддя зауважив, що факт притягнення до адміністративної відповідальності на підставі статті 124 КУпАП, на його переконання, не є достатньою підставою для висновку про те, що він не докладав достатніх зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Згідно зі статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Суддя має докладати зусиль, щоб, на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони), його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві. Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів.

Надаючи оцінку твердженням ГРД, Комісія зазначає, що систематичне притягнення судді до відповідальності впродовж одного року за вчинення адміністративних правопорушень на транспорті створює враження про недотримання суддею етичних норм та стандартів.

При цьому Комісія звертає особливу увагу на складення щодо судді протоколу серії БД № 407262 від 23 серпня 2018 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП («Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції»).

Надалі цей протокол розглянуто Радивилівським районним судом Рівненської області у справі № 454/2785/18.

Насамперед вказане адміністративне правопорушення вирізняється особливою суспільною шкодою за своїм характером. До того ж факт вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, та провадження щодо притягнення правопорушників до відповідальності викликає значний резонанс та увагу суспільства. Більше того, коли йдеться про вчинення чи підозру у вчиненні цього правопорушення суддею, то заподіюється істотна шкода не лише суспільним відносинам у сфері безпеки дорожнього руху, але й репутації судді та авторитету правосуддя в цілому. Адже постійна увага з боку суспільства до дій представників судової гілки влади, прагнення громадян мати в державі справедливе правосуддя для забезпечення належного захисту своїх прав покладають на суддю не лише обов’язок бути представником влади, який неухильно дотримується Конституції України, законів України, а й обов’язок бути людиною з високими стандартами поведінки.

Підтримання високих стандартів поведінки вимагає від суддів уникати створення враження неналежної поведінки – як у професійній діяльності, так і в особистому житті. Суддя має усвідомлювати, що він представляє судову гілку влади, та не допускати поведінки, яка може зашкодити авторитету правосуддя.

Проаналізувавши постанову Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2018 року у справі № 454/2785/18, Комісія встановила, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії БД № 407262 від 23 серпня 2018 року вказано про вчинення Салом А.Б. адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП («відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння»).

Протоколом задокументовано, що 22 серпня 2018 року о 22 год 40 хв на а/д М-06 Київ-Чоп 407 км Сало А.Б. керував транспортним засобом марки «Mercedes Benz S 500», державний номерний знак НОМЕР_9, з ознаками алкогольного сп’яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на місці зупинки з метою визначення стану алкогольного сп’яніння за допомогою газоаналізатора «Alcotest Drager 6810» в установленому законом порядку водій Сало А.Б. відмовився, наполягав на проведенні такого огляду в медичній установі. Був направлений в медичну установу Комунальний заклад «Дубенська центральна районна лікарня». Від проходження огляду в медичній установі Комунальний заклад «Дубенська центральна районна лікарня» водій Сало А.Б. відмовився у присутності двох свідків.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення постановою суду від 18 грудня 2018 року провадження у справі № 454/2785/18 закрито у зв’язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Суд дійшов висновку про відсутність події та складу адміністративного правопорушення з таких підстав:

- відсутність підпису посадової особи в акті огляду на стан алкогольного сп’яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 22 серпня 2018 року, що призвело до визнання цього акта неналежним доказом у справі;

- порушення вимог оформлення висновку від 23 серпня 2018 року № 332 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно із затвердженою формою;

- необхідність направлення водія Сала А.Б. для огляду на стан сп’яніння до Радивилівської РЛ, тоді як водія доставлено до Дубенської ЦРЛ, яка не вважається «найближчим закладом охорони здоров’я, якому надано право на проведення огляду на стан сп’яніння.

Насамперед Комісія зазначає, що постановою суду від 18 грудня 2018 року надано оцінку поведінці судді, який був водієм транспортного засобу, з точки зору наявності чи відсутності підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності і Комісія не може ставити під сумнів судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас кваліфікаційне оцінювання судді на відповідність займаній посаді має іншу правову природу та у ньому застосовується відмінний стандарт доказування. Тоді як предметом доказування у справі про адміністративне правопорушення є наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у процесі кваліфікаційного оцінювання встановлюються обставини, що свідчать про відповідність/невідповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання або викликають обґрунтований сумнів у його відповідності. Отже, навіть якщо стосовно судді ухвалено судове рішення про звільнення його від адміністративної відповідальності, це не виключає негативних для нього наслідків за результатами кваліфікаційного оцінювання з огляду на інший спектр оцінки обставин, що пов’язані із подією адміністративного правопорушення. Провадження у справі про адміністративне правопорушення не враховує та не може враховувати контекст поведінки судді з точки зору дотримання ним правил професійної етики та доброчесності, адже суб’єктом вчинення адміністративного правопорушення є «водій», а суб’єктом кваліфікаційного оцінювання – «суддя», до поведінки якого встановлено додаткові вимоги для того, аби вона відповідала правилам професійної етики.

Окреслений підхід виражає автономність указаних проваджень і відображений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14 липня 2022 року (справа № 11-168сап21), в якій судом зазначено, що на відміну від проваджень у справах про притягнення до відповідальності у кваліфікаційному оцінюванні надається правова оцінка поведінці судді з точки зору дотримання стандартів доброчесності та професійної етики.

Повертаючись до обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії БД № 407262 від 23 серпня 2018 року, Комісія зауважує, що в ньому задокументовано факт керування Салом А.Б. транспортним засобом з ознаками алкогольного сп’яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук.

У такій ситуації суддя, який до того у цей самий період перебував у процедурі кваліфікаційного оцінювання, передусім має бути зацікавленим у спростуванні підозри працівників поліції у керуванні ним автомобілем у стані алкогольного сп’яніння.

Натомість Сало А.Б. на місці зупинки відмовився від проходження огляду з метою визначення стану алкогольного сп’яніння за допомогою газоаналізатора «Alcotest Drager 6810» та наполягав на проведенні такого огляду в медичній установі. Однак після направлення у медичну установу – Комунальний заклад «Дубенська центральна районна лікарня» суддя із формальних підстав теж відмовився від проходження огляду.

Відмова від проходження огляду на вживання алкоголю за допомогою газоаналізатора на місці події, а також у медичному закладі свідчила про небажання Сала А.Б. усунути сумніви щодо перебування його у стані сп’яніння, що є неналежною поведінкою, яка порочить звання судді, принижує авторитет судової влади та є порушенням норм суддівської етики.

Крім того, відповідно до вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху пройти огляд на визначення стану сп’яніння на вимогу поліцейського є обов’язком водія, а не його правом. Жодних винятків у цій ситуації Правила дорожнього руху не містять.

Більше того, з огляду на наявність у судді спеціальних правових знань та, відповідно, підвищених вимог до судді Сало А.Б. повинен додержуватись не лише утверджених у суспільстві загальноприйнятих правил етичної поведінки для кожного громадянина, а й учиняти в певних ситуаціях усі можливі дії для встановлення істини.

У пункті 29 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судді повинні гідно поводити себе у своєму приватному житті.

Стосовно правил поведінки судді КРЄС вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті (пункт 50 цього Висновку).

Суддя повинен поважати закон, додержуватися його та за будь-яких обставин дбати про те, щоб його дії сприяли зміцненню суспільної довіри до судових органів.

Зазначені обов’язки судді є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися.

На національному рівні «авторитет правосуддя» розуміється як сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяльність з відправлення правосуддя, таких як справедливість провадження, незалежність правосуддя, безсторонність, публічність, моральність, та які мають викликати повагу до суду у громадськості в демократичному суспільстві. Під авторитетом судової влади потрібно розуміти як визнання за судовою владою видатних досягнень, здібностей, особливого становища та статусу в державі, так і значення її впливу на довіру до неї людей. Схожий зміст має поняття «авторитет судді», адже суддя виступає як представник судової влади та є зовнішнім втіленням і подальшою демонстрацією її авторитету (Коментар до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, постанова Пленуму Верховного Суду від 18 вересня 2020 року № 13).

Узагальнюючи зазначене вище, Комісія дійшла висновку про те, що поведінка судді, описана в постанові суду від 18 грудня 2018 року у справі № 454/2785/18, суперечить етичним стандартам та негативно впливає на авторитет суду, як на особистому, так й інституційному рівні.

Стосовно аргументів судді про упереджене ставлення до нього з боку працівників патрульної поліції Комісія зауважує, що вони не можуть бути предметом дослідження в процесі кваліфікаційного оцінювання, оскільки суддя не звертався із заявами до відповідних правоохоронних органів щодо неправомірних дій працівників патрульної поліції, а тому вказане твердження не є переконливим.

Зазначені обставини враховуються у спосіб зменшення кількості балів, визначених за результатами кваліфікаційного оцінювання судді за критеріями професійної етики та доброчесності.

Стосовно декларування недостовірних відомостей у деклараціях доброчесності.

У 2019 році Сало А.Б. подав декларацію доброчесності судді за 2018 рік за формою, передбаченою Правилами заповнення та подання форми декларації доброчесності судді, затвердженими рішенням Комісії від 31 жовтня 2016 року № 137/зп-16. Декларація доброчесності судді, з-поміж іншого, містила твердження № 5 такого змісту: «Мною своєчасно подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в якій зазначено достовірні відомості». Це твердження суддя задекларував у спосіб «не підтверджую».

Твердження № 22 «Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності» було задекларовано як «підтверджую».

З метою перевірки достовірності цих тверджень Комісією досліджено матеріали суддівського досьє та встановлено таке.

20 березня 2019 року НАЗК складено протокол про адміністративне правопорушення (№ 44-01/200/19), передбачене частиною першою статті 172-6 КУпАП, в якому йшлося про несвоєчасне (без поважних причин) подання Салом А.Б. Декларації за 2017 рік. Це порушення кваліфіковане як адміністративне, пов’язане з корупцією.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року у справі № 569/6215/19 провадження щодо притягнення Сала А.Б. до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 172-6 КУпАП закрито у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 червня 2019 року № 569/6215/19 апеляційну скаргу Сала А.Б. задоволено, постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до частин першої та другої статті 62 Закону (у редакції, чинній на момент подання суддею декларацій доброчесності) суддя зобов’язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією.

Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження.

Обставини, встановлені під час перевірки, свідчать про те, що на момент подання декларації доброчесності за 2018 рік (до 01 лютого 2019 року) судді було відомо про несвоєчасне подання ним Декларації за 2017 рік (подана 03 квітня 2018 року), що зобов’язувало його вказати про такі обставини, тобто достовірно задекларувати твердження № 5 та № 22 у спосіб «не підтверджую».

Незважаючи на те, що несвоєчасне подання суддею Декларації за 2017 рік є вчинком, що міг мати наслідком притягнення його до відповідальності, адже це діяння могло бути кваліфікованим як адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, пункт 22 декларації доброчесності за 2018 рік ним недостовірно задекларовано у спосіб «підтверджую».

До того ж перелічені вище факти складення у 2018 році щодо судді протоколів та винесення постанов з метою притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої статтями 122, 124 та 130 КУпАП, теж вказують на недостовірне декларування твердження № 22 у декларації доброчесності за 2018 рік.

Крім того, в межах кваліфікаційного оцінювання Комісією досліджено декларацію доброчесності судді за 2017 рік.

Як вже зазначалося, декларація містить, серед іншого, твердження № 5 такого змісту: «Мною своєчасно подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в якій зазначено достовірні відомості». Це твердження суддя задекларував у спосіб «підтверджую», тобто констатував дотримання ним строків подання декларації.

Твердження № 22 «Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності» також було задекларовано у спосіб «підтверджую», тобто констатовано відсутність у звітному періоді в його поведінці діянь, що потенційно могли б бути підставою для притягнення до відповідальності.

З метою перевірки достовірності цих тверджень Комісією досліджено матеріали суддівського досьє, на підставі чого встановлено таке.

20 березня 2019 року НАЗК складено протокол про адміністративне правопорушення (№ 44-01/201/19), передбачене частиною першою статті 172-6 КУпАП, яким встановлено несвоєчасне (без поважних причин) подання суддею Декларації за 2016 рік.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року у справі № 569/6216/19 адміністративну справу щодо притягнення Сала А.Б. до адміністративної відповідальності за порушення, передбачене частиною першою статті 172-6 КУпАП, закрито у зв’язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення. Цим судовим рішенням не спростовано факт несвоєчасного подання суддею декларації та й Сало А.Б. вказаної обставини не заперечував, посилаючись на причини, з яких ним не виконано у належний спосіб обов’язку декларування.

Таким чином, станом на день подання декларації доброчесності судді за 2017 рік                              (до 01 лютого 2018 року) судді було достеменно відомо про несвоєчасне подання Декларації за 2016 рік (01 квітня 2017 року).

Незважаючи на це, Сало А.Б. задекларував твердження № 5 «Мною своєчасно подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в якій зазначено достовірні відомості» та твердження № 22 «Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності» у спосіб «підтверджую», що свідчить про недостовірність задекларованих відомостей.

Хоча встановлені обставини і не є самостійною підставою для визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, однак підлягають врахуванню у спосіб зменшення кількості балів, визначених за результатами кваліфікаційного оцінювання за критеріями професійної етики та доброчесності.

Щодо декларування недостовірних відомостей у декларації родинних зв’язків судді за 2012–2016 роки.

Із матеріалів суддівського досьє встановлено, що Сало А.Б. 06 березня 2017 року подав декларацію родинних зв’язків судді за 2012–2016 роки, в якій зазначив відомості про матір та двоюрідного брата.

При цьому суддя при заповненні декларації не вказав дружину ОСОБА_5, яка отримала свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю у 2012 році, та тестя ОСОБА_6, який отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю у 2008 році.

Суддя визнав свою помилку під час заповнення декларації родинних зв’язків за 2012–2016 роки. Водночас він зауважив, що самостійно її виправив шляхом заповнення наступної декларації за 2013–2017 роки.

Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 56 Закону (у редакції від 05 січня 2017 року) суддя зобов’язаний подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв’язків судді.

Згідно з пунктом 1 Правил заповнення та подання форми декларацій доброчесності та родинних зв’язків судді, затверджених рішенням Комісії від 31 жовтня 2016 року № 137/зп-16) (далі – Правила), декларація родинних зв’язків судді подається особисто суддею шляхом її заповнення на офіційному вебсайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із зазначенням відомостей за останні п’ять календарних років.

Пунктом 3 Правил передбачено, що в декларації родинних зв’язків судді зазначаються відомості, актуальні станом на 31 грудня останнього звітного (п’ятого) року.

Відповідно до частин другої та восьмої статті 61 Закону в декларації родинних зв’язків судді зазначаються такі відомості: 1) прізвище, ім’я, по батькові судді, місце його роботи та займана посада; 2) прізвища, імена, по батькові осіб, з якими у судді є родинні зв’язки, місця їх роботи (проходження служби), займані ними посади, якщо такі особи є або протягом останніх п’яти років були, зокрема, нотаріусами.

До осіб, з якими в судді є родинні зв’язки, для цілей цієї статті належать особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суддею (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких із суддею не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі з суддею; незалежно від зазначених у пункті 1 умов – чоловік, дружина, а також родичі кожного з подружжя чи родичі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі з суддею, зокрема тесть.

Як встановлено Комісією, у деклараціях родинних зв’язків за 2012–2016 роки Сало А.Б. не вказав відомостей про свою дружину та тестя, які є нотаріусами.

Комісія зауважує, що встановлена обставина вже визнана такою, що ставить під сумнів дотримання суддею правил професійної етики та доброчесності, адже рішенням Комісії від 06 липня 2018 року № 32/вс-18 Салу А.Б. відмовлено у допуску до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності та припинено його участь у конкурсі на посаду судді цього суду. Підставою для ухвалення рішення став висновок Комісії про те, що Сало А.Б. не може вважатися таким, що успішно пройшов спеціальну перевірку, оскільки ним вказано недостовірні відомості у декларації родинних зв’язків кандидата на посаду судді. Ним не зазначено в декларації відомостей про дружину та тестя, які є нотаріусами.

Оцінюючи поведінку судді та кваліфікуючи виявлене порушення, Комісія застосовує принцип істотності та доходить висновку, що виявлені помилки свідчать про несумлінність при заповненні декларації, проте не можуть вважатись самостійною підставою для висновку про невідповідність судді займаній посаді. Встановлені помилки враховуватимуться Комісією шляхом зменшення кількості балів, визначених за результатами кваліфікаційного оцінювання судді за критеріями професійної етики та доброчесності.

Щодо ухвалення судового рішення, що призвело до ухвалення рішення Європейським судом з прав людини.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року у справі № 2а/1770/3734/2012 (суддя Сало А.Б.) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7 до Центральної виборчої комісії України, ОСОБА_8 – члена Центральної виборчої комісії України про визнання протиправною відмову в наданні публічної інформації, зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року у справі № 2а/1770/3734/2012 апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року без змін.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 28 травня 2024 року у справі «Торбіч проти України» встановлено, що загальна відмова надати заявникам копії автобіографій та фотографій кандидатів у контексті виборчої кампанії не була необхідною в демократичному суспільстві, та констатовано порушення статті 10 Конвенції.

Комітет Міністрів Ради Європи у статті 66 своїх Рекомендацій СМ/Rес (2010)12 державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухвалених в засіданні заступників міністрів 17 листопада 2010 року, врівноважив незалежність і відповідальність судді таким чином: «Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для їх цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості».

Отже, за загальною тенденцією, відповідальність суддів допускається, але лише за умови свідомого (за наявності умислу або грубої недбалості) вчинення суддею відповідного проступку. Таким чином, у питанні відповідальності суддів на підставі рішення ЄСПЛ, в якому констатовано порушення певних норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно довести їхній умисел або грубу недбалість; відповідальність суддів не може ґрунтуватися лише на самому факті ухвалення ЄСПЛ такого рішення.

У пунктах 41, 42 свого висновку від 13 червня 2016 року № 847/2016 Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) зазначила, що ЄСПЛ лише встановлює відповідальність держави-відповідача. Неможливо розумно заявляти або припускати, що ЄСПЛ, розглядаючи передані йому справи усіх заявників, основну увагу у своїй практиці приділяє оцінці, кількісному визначенню та аналізу характеру чи ступеня вини (протиправне зловживання своїми повноваженнями, злочинний умисел або груба недбалість) кожного з тих суддів, чиї національні рішення оскаржуються до ЄСПЛ. Це має бути предметом іншої внутрішньої судової процедури.

Питання, яке розглядає ЄСПЛ, не зводиться до судового переслідування суддів, які брали участь у розгляді справи на національному рівні. Отже, будь-яке рішення цього суду на користь заявника (включно зі встановленням порушення) не відповідає стандарту, необхідному для встановлення відповідальності особи, оскільки справа процесуально не є судовим переслідуванням особи чи судді за протиправну поведінку.

Таким чином, у кожному конкретному випадку прийняття ЄСПЛ негативного рішення національний орган, уповноважений вирішувати питання щодо відповідальності судді, повинен надати оцінку його поведінці та визначити ступінь його індивідуальної вини. В іншому ж разі порушуватиметься принцип незалежності суддів, вони стануть вразливими до зовнішнього впливу та нестимуть відповідальність за причини, що виходять за межі їх службових функцій.

Отже, враховуючи характер спірних правовідносин у справі № 2а/1770/3734/2012, складність справи, мотиви та висновки рішення від 28 травня 2024 року у справі «Торбіч проти України», Комісія вважає, що це рішення ЄСПЛ не є підставою для виникнення обґрунтованого сумніву у сумлінності судді та дотриманні ним правил професійної етики у процесі розгляду адміністративної справи № 2а/1770/3734/2012 та ухвалення рішення.

Стосовно ухвалення суддею рішень, обумовлених політичними мотивами.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року у справі № 817/4419/13-а задоволено адміністративний позов прокурора м. Рівне, визнано протиправним та скасовано рішення сесії Рівненської міської ради № 3515 від 25 листопада 2013 року «Про звернення депутатів Рівненської міської ради до Президента України Віктора Януковича та Голови Верховної Ради України Володимира Рибака з приводу підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом».

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2014 року у справі № 817/4419/13-а задоволено клопотання прокурора м. Рівне про відкликання та залишення позовної заяви без розгляду. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року скасовано, позовну заяву залишено без розгляду.

З огляду на предмет спору у справі № 817/4419/13-а Громадська рада доброчесності вважає, що рішення суду обумовлене політичними мотивами і при його ухваленні суд не був незалежним.

Комісія відзначає, що відповідно до статей 6, 7, 10 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, суддя повинен здійснювати правосуддя незалежно, виходячи виключно з обставин, установлених під час розгляду справи, за своїм внутрішнім переконанням, керуючись верховенством права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні втручання, впливи, стимули, загрози або публічну критику. Суддя повинен сумлінно і компетентно виконувати покладені на нього обов’язки, вживати заходів для професійного зростання та удосконалення практичних навичок.

Комісія поділяє позицію, що формування суспільної думки про суд залежить від дотримання суддею певної моделі поведінки, що втілюється, зокрема, й в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.

Ретроспективний погляд на судовий процес у справі № 817/4419/13-а із урахуванням його історичного контексту може викликати у представників громадянського суспільства сумніви в його відповідності найвищим стандартам незалежності. Однак Комісією не встановлено обставин, які б свідчили про свавільність рішення суду від 25 грудня 2013 року, ухвалення його внаслідок грубої недбалості судді чи інших факторів, які б давали підстави вважати, що сумнів у дотриманні суддею принципів незалежності, який виник у ГРД, є обґрунтованим.

Щодо інформації, наданої ГРД, яка сама по собі не стала підставою для висновку: про оскарження Салом А.Б. у судовому порядку висновку ГРД від 06 жовтня 2019 року Комісія зазначає таке.

Сало А.Б. звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ГРД, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача – Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування висновку від 06 жовтня 2019 року про невідповідність його як судді Рівненського окружного адміністративного суду критеріям доброчесності та професійної етики.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року позов задоволено, визнано протиправним і скасовано висновок про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду Сала Андрія Богдановича критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено ГРД 06 жовтня 2019 року.

З цього приводу варто зазначити, що оцінювання судді на відповідність займаній посаді – це процедура, яка ґрунтується на нормах Основного Закону, адже її підставою є пункт 16–1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Актом, яким імплементовано процес оцінювання, став Закон, яким, з-поміж іншого, унормовано суб’єктів правовідносин кваліфікаційного оцінювання судді та спосіб його проведення.

Згідно з частиною першою статті 83, пунктом 7 частини першої статті 93 Закону проведення кваліфікаційного оцінювання віднесено до повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

З метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності (частина перша статті 87 Закону).

Повноваження Комісії щодо проведення кваліфікаційного оцінювання є дискреційними, а оцінювання – її виключною компетенцією. Жоден інший суб’єкт, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення Комісією своїх повноважень.

Суддя може не погодитися з тим, як його оцінено Комісією у процесі кваліфікаційного оцінювання, та звернутися до суду з відповідним позовом.

Однак рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду лише з підстав, установлених Законом (частина сьома статті 101 Закону).

Установлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень Комісії до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав допоки Комісією ще не ухвалено рішення з відповідним поданням (рекомендацією) та доки це рішення не актуалізовано через рішення органу, який за законом має право ухвалювати остаточне рішення про звільнення судді (висновок наведено в контексті правових позицій Верховного Суду, за змістом яких наслідки для прав, свобод та інтересів судді породжує рішення Вищої ради правосуддя, яке вважається остаточним рішенням у «кваліфікаційному провадженні», тоді як рішення Комісії у процесі оцінювання таких наслідків не спричиняє, адже є рекомендацією для Вищої ради правосуддя).

Ще більшої актуальності набувають наведені аргументи в ситуаціях оскарження висновків ГРД з огляду на їхню правову природу.

У такому разі суддя, визначаючись із наміром реалізовувати це право чи ні, повинен проявляти певну стриманість та лояльність до процедури кваліфікаційного оцінювання загалом та окремих її етапів зокрема. Для цього потрібно зважати на історичний контекст, в якому запроваджено процедуру оцінювання на відповідність займаній посаді всіх суддів, яких призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», а також на суспільну потребу в очищенні судової влади та підвищенні авторитету та довіри до суду.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 17 Закону єдність системи судоустрою забезпечується, у тому числі, єдиним статусом суддів.

У ракурсі процитованої норми Комісія зауважує, що правила кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді є загальними для всіх суддів, а умови проходження оцінювання – рівними, що є елементом єдиного статусу суддів.

У такому разі, оскаржуючи висновок ГРД від 06 жовтня 2019 року, суддя переслідував мету отримати певні привілеї у процедурі кваліфікаційного оцінювання та опинитися у більш вигідному становищі у процесі оцінювання на відповідність займаній посаді порівняно з іншими суддями, щодо яких також складено висновок ГРД.

Із цих мотивів Комісія зауважує, що з огляду на оскарження Салом А.Б. висновку ГРД від 06 жовтня 2019 року у стороннього, обізнаного спостерігача може виникнути занепокоєння, що суддя намагається у більш привілейований та відмінний від інших суддів спосіб пройти процедуру оцінювання на відповідність займаній посаді. Така поведінка судді не сприяє зміцненню авторитету та довіри до суду в очах суспільства.

Щодо інформації про використання у дисертації судді праць російських та радянських авторів.

Під час співбесіди ГРД не надано, а Комісією не виявлено фактів порушення процедури захисту дисертації або недотримання вимог академічної доброчесності аспірантом Салом А.Б.

Тому Комісія вважає, що наведена ГРД інформація не свідчить про невідповідність судді Сала А.Б. критеріям доброчесності та професійної етики.

Інші обставини, встановлені у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.

У розділі 6 «Цінне рухоме майно – транспортні засоби» Декларації за 2019 рік суддею задекларовано право власності на автомобіль марки «BMW 318» 2011 року випуску. Датою набуття вказано 12 травня 2018 року, вартість 260 000,00 гривень.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру транспортних засобів 12 лютого 2020 року суддею відчужено вказаний автомобіль (покупець ОСОБА_9).

13 лютого 2020 року суддя подав повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у зв’язку з отриманням доходу від відчуження рухомого майна в сумі 240 000,00 грн.

У розділі 6 «Цінне рухоме майно – транспортні засоби» Декларації за 2020 рік задекларовано інший автомобіль марки «BMW 320D XDRIVE» 2017 року випуску. Датою набуття вказано 07 березня 2020 року, вартість 490 000,00 гривень.

У розділі 14 «Видатки та правочини суб'єкта декларування» Декларації за 2020 рік суддя зазначає інформацію про припинення 12 лютого 2020 року права власності на транспортний засіб «BMW 318» 2011 року випуску.

Проте в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» Декларації за 2020 рік суддя не декларує дохід у розмірі 240 000,00 грн від продажу автомобіля «BMW 318» 2011 року випуску.

Під час співбесіди суддя заперечив порушення правил декларування. Окремо він пояснив, що у разі виявлення факту недекларування, не мав умислу приховати цей дохід, оскільки задекларував дані про укладений правочин та подав повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.

Комісія зауважує, що згідно з абзацом першим пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб’єкта декларування або членів його сім’ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, аліменти, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки, а також соціальні виплати та субсидії у разі виплати їх у грошовій формі та інші доходи.

Відповідно до положень пункту 40 Роз’яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю НАЗК від 13 лютого 2020 року № 1 (що були чинні на момент подання суддею Декларації) якщо майно, яке перебувало у власності суб’єкта декларування або члена його сім’ї протягом звітного періоду, відчужено у звітному періоді й в результаті цього суб’єкт декларування/член його сім’ї отримали дохід, то відповідна інформація повинна бути відображена в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації.

Отже, відомості про кошти, одержані від продажу транспортного засобу, повинні бути відображені Салом А.Б. у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» Декларації за 2020 рік, однак вказаного обов’язку суддею не виконано.

Пояснення судді Комісія вважає непереконливими, адже вони ґрунтуються на помилковому розумінні правил декларування.

Порушення Салом А.Б. норм Закону України «Про запобігання корупції» та неврахування роз’яснень НАЗК про його застосування свідчать про несумлінність судді при виконанні заходів фінансового контролю та враховуються Комісією у спосіб зменшення кількості балів при визначенні загальних результатів кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді за критеріями доброчесності та професійної етики.

У розділі 6 «Цінне рухоме майно – транспортні засоби» Декларації за 2022 рік Сало А.Б. зазначає інше право користування (право керування) автомобілем марки «Porsche Panamera» 2011 року випуску (з 01 січня 2002 року), власницею якого є ОСОБА_10.

Також з постанови Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2018 року у справі № 454/2785/18 встановлено, що суддя 22 серпня 2018 року керував автомобілем марки «Mercedes Benz S500», власником якого є ОСОБА_11.

У своїх усних поясненнях суддя Сало А.Б. підтвердив факти безоплатного користування зазначеними транспортними засобами, зауваживши, що власники цих автомобілів не належать до числа його близьких осіб у розумінні Закону України «Про запобігання корупції». Суддя зазначив, що користувався автомобілями на підставі усних домовленостей з власниками (його знайомими/товаришами). Безоплатне користування автомобілем марки «Mercedes Benz S500» було тимчасовим і обумовленим необхідністю здійснити поїздку до іншого міста, оскільки його власний автомобіль перебував у сервісному центрі.

Стосовно автомобіля марки «Porsche Panamera» суддя пояснив, що мав намір придбати цей автомобіль після виконання необхідних відновлювальних робіт, оскільки на момент його отримання автомобіль був пошкоджений. Для фінансування цієї покупки він планував продати свій автомобіль марки «BMW», що дозволило б йому отримати кошти на ремонт та подальше оформлення купівлі автомобіля марки «Porsche Panamera». Однак після початку повномасштабного вторгнення суддя вирішив відмовитися від придбання цього автомобіля. Незважаючи на це, він вклав певні кошти у відновлювальні роботи, але, як зазначив суддя, щомісячні витрати були незначними та не перевищували поріг декларування.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, Комісія акцентує увагу на тому, що особливий статус Сала А.Б. спонукає дослідити отриману ним можливість безоплатного користування рухомим майном з точки зору антикорупційних заборон та обмежень.

Варто зазначити, що вирішення питання наявності або відсутності в діях особи корупційного правопорушення належить до повноважень компетентних органів та провадиться у спосіб, визначений законом. Однак Комісією в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням мети і завдань його проведення вказана обставина перевіряється з точки зору відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що подарунок – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Обмеження щодо одержання подарунків визначені статтею 23 вказаного закону, частинами першою та другою якої встановлено, що особам, зазначеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб: 1) у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; 2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Особи, зазначені в пунктах 1, 2 частини першої статті 3 вказаного вище закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків одноразово не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на день прийняття подарунка, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня року, в якому прийнято подарунки.

Відповідно до пункту 4.2. Бангалорських принципів поведінки суддів постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов'язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має
відповідати високому статусу його посади.

Комісія зауважує, що безоплатне користування Салом А.Б. цінним рухомим майном (транспортними засобами), що належить третім особам, які не відносяться до числа членів його сім’ї чи близьких осіб, може вказувати на отримання суддею майна (у тому числі отримання в подарунок, безкоштовне користування або зі значною знижкою ліквідного майна) або вигоди, легальність походження яких, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтований сумнів. Така поведінка не може вважатись самостійною підставою для висновку про невідповідність судді займаній посаді, однак враховується Комісією шляхом зменшення кількості балів, визначених за результатами кваліфікаційного оцінювання судді за критерієм професійної етики та доброчесності.

Комісія зауважує, що у процесі кваліфікаційного оцінювання судді Сала А.Б. на відповідність займаній посаді досліджено низку обставин щодо дотримання суддею правил, обов’язків та заборон, передбачених антикорупційним законодавством.

Із цього приводу суддя звернув увагу на необхідність урахування того, що здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі повноти й достовірності відомостей, зазначених суб’єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК.

З цього приводу Комісія зауважує, що, встановивши обставини, які можуть свідчити про порушення норм Закону України «Про запобігання корупції», Комісія не вирішує питання вини особи у вчиненні, зокрема, корупційних правопорушень, не вчиняє дій, віднесених до виключної компетенції інших органів, у тому числі НАЗК, з контролю та перевірки декларацій. Під час оцінювання судді на відповідність займаній посаді Комісія діє виключно у межах своїх повноважень – в площині оцінки відповідності судді критерію доброчесності під час кваліфікаційного оцінювання, що реалізовано у відповідній кількості балів та їх обґрунтуванні (підхід Комісії узгоджується із висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 9901/729/18).

Отже, з’ясувавши невідповідність витрат і майна близьких осіб судді задекларованим доходам; невідповідність поведінки судді окремим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; прояв поведінки, що підриває довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність; недотримання суддівської етики і наявність обставин, які вказують на порушення правил заповнення декларації доброчесності та декларації родинних зв’язків судді, Комісія доходить висновку, що за критеріями доброчесності та професійної етики суддю слід оцінити у 220 балів.

 

Висновок Комісії за результатами розгляду справи.

За результатами дослідження суддівського досьє та співбесіди суддя Сало А.Б. у сукупності набрав 544,25 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, і є таким, що не відповідає займаній посаді.

Визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, є підставою для внесення до Вищої ради правосуддя подання про звільнення його із займаної посади.

Ураховуючи викладене та керуючись нормами Конституції України,                                  статтями 83–85, 93 та 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно

вирішила:

Визначити, що суддя Рівненського окружного адміністративного суду Сало Андрій Богданович за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 544,25 бала.

Визнати суддю Рівненського окружного адміністративного суду Сала Андрія Богдановича таким, що не відповідає займаній посаді.

Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Рівненського окружного адміністративного суду Сала Андрія Богдановича із займаної посади.

 

 

Головуючий                                                                                                                 Михайло БОГОНІС

Члени Комісії:                                                                                                 Надія КОБЕЦЬКА

                                                                                                                             Галина ШЕВЧУК