Про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Печерського районного суду міста Києва Середи Катерини Олександрівни на відповідність займаній посаді

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:

головуючого – Михайла БОГОНОСА (доповідач),

членів Комісії: Надії КОБЕЦЬКОЇ, Галини ШЕВЧУК,

розглянувши питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Печерського районного суду міста Києва Середи Катерини Олександрівни на відповідність займаній посаді,

встановила:

Стислий виклад інформації про кар’єру та кваліфікаційне оцінювання судді.

Указом Президента України від 31 липня 2012 року № 461/2012 Середу К.О. призначено на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя строком на п’ять років.

Указом Президента України від 13 лютого 2014 року № 75/2014 Середу К.О. переведено на посаду судді Печерського районного суду міста Києва.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

Цим рішенням встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання та призначено іспит для суддів місцевих судів, у тому числі для Середи К.О.

Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення Середу К.О. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

10 квітня 2018 року Комісією у складі колегії проведено співбесіду із суддею Середою К.О. та оголошено перерву. Судді запропоновано надати додаткові пояснення з питань, що були предметом обговорення, зокрема щодо законності джерел походження майна.

Середа К.О.  пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.

01 червня 2023 року сформовано повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), на підставі рішення Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стосовно: осіб, п’ятирічний строк повноважень яких на посаді судді закінчився; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі у зв’язку з надходженням висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; осіб, стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.

Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 27 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Богоноса М.Б.

На підставі викладеного вище процедуру кваліфікаційного оцінювання судді Середи К.О. продовжено з етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Національного агентства з питань запобігання корупції, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Державної податкової служби України, Служби безпеки України.

У відповідь на запити отримано інформацію стосовно судді, яку долучено до матеріалів досьє.

29 серпня 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність судді Середи К.О. критеріям доброчесності та професійної етики.

03 вересня 2024 року на адресу Комісії надійшли пояснення судді стосовно висновку ГРД.

Комісією у складі колегії 05 вересня 2024 року проведено співбесіду із суддею, досліджено матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, письмові пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали.

 

Стислий виклад висновку (інформації) Громадської ради доброчесності.

29 серпня 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД про невідповідність судді Середи К.О. критеріям доброчесності та професійної етики.

У висновку ГРД вказує на те, що суддя занизила вартість майна та безпідставно не задекларувала повну інформацію, що підлягає декларуванню (п. 1), зокрема:

1.1. Суддя некоректно декларувала з 2020 року завершений об’єкт нерухомості як «об’єкт незавершеного будівництва», що могло бути спробою уникнути оподаткування або приховати реальну вартість будинку шляхом його відображення в іншому розділі декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

1.2. Суддя задекларувала дві земельні ділянки неподалік Києва площею 1 032 кв.м, набуті у власність 25 квітня 2013 року, вартість яких, на думку ГРД, є заниженою. ГРД також вказує на недостатність законних джерел доходів для їх придбання.

Попри задеклароване право власності на дві земельні ділянки ГРД із даних земельного кадастру та супутникових знімків встановила, що належний судді об’єкт незавершеного будівництва (садовий будинок) з подвір’ям розташовано на трьох земельних ділянках, одна з яких належить її сестрі. Право користування цією земельною ділянкою суддя не задекларувала. ГРД вважає, що сестра судді є номінальним власником для приховування реальних витрат судді.

1.3. Суддя задекларувала придбання у 2013 році автомобілів: «Audi Q5 1968» 2013 року випуску та автомобіль «Audi А6 2967» 2013 року випуску, за відсутності законних джерел доходів для їх придбання.

ГРД зазначає, що чоловік судді мав боргове зобов’язання в розмірі 600 000 грн, яке було погашене до 2015 року.

Ураховуючи значні витрати на придбання рухомого/нерухомого майна, будівництво садового будинку, продаж автомобілів та повернення позики, ГРД має обґрунтовані сумніви щодо достовірності задекларованих доходів судді та її чоловіка.

1.4. Щодо достатності коштів на будівництво будинку, враховуючи продаж автомобілів – «Audi Q5 1968» 2013 року випуску та автомобіль «Audi А6 2967» 2013 року випуску.

Так, у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, суддя задекларувала доходи від продажу рухомого майна на суму 1 380 000 грн та 1 500 000 грн. Однак у декларації за 2017 рік суддя задекларувала право користування автомобілем марки «Audi A6», який раніше перебував у її власності.

1.5. Щодо відсутності коштів на придбання нерухомості та проведення будівельних робіт з урахуванням трьох поїздок з метою відпочинку за кордон у 2013 році.

2. Суддя допустила поведінку, яка призвела до значного суспільного резонансу, оскільки виявлено факти, які викликають сумніви в її доброчесності та неупередженості, підривають довіру до суду. Суддя змінила запобіжний захід для ОСОБА_1, лідера «тітушок», під час Революції Гідності. Незважаючи на ризики тиску на свідків, суддя відпустила його під домашній арешт. Перебуваючи під домашнім арештом, підозрюваний умисно протиправно залишив визначене місце перебування. Однак, на думку ГРД, суддя не вжила всіх заходів для запобігання втечі підозрюваного.

3. Суддя використовувала родинні, дружні та інші неформальні зв’язки для просування кар’єри та/або отримання невиправданих преференцій. Основою для такого висновку ГРД стало переведення судді в межах п’ятирічного строку з Шевченківського районного суду міста Запоріжжя до Печерського районного суду міста Києва. Ураховуючи те, що з моменту призначення до моменту переведення суддя не розглянула жодної справи, сумнівним, на думку ГРД, видається той факт, що Комісія ухвалювала рішення на основі професійного рівня судді.

4. Суддя допустила академічну недоброчесність, оскільки завершення навчання в аспірантурі та написання дисертації відбулося в короткі строки — менш як 2 роки (з дати затвердження теми дисертації 27 вересня 2016 року до дати розсилання автореферату – 17 вересня 2018 року). Додаткові сумніви щодо самостійності написання дисертації виникають з метаданих самого файла дисертації, де автором вказана інша особа.

Додатково ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень судді. Згідно з даними суддівського досьє Середа К.О. обіймала посаду помічника судді Вищого господарського суду України (ВГСУ) у період, коли в суді відбувалися масові маніпуляції системою авторозподілу справ.

 

Джерела права та їх застосування.

Згідно з пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України (Закон № 1401) і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми» оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23 березня 2015 року (документ CDL-AD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення».

Так само, ухвалюючи Закон, законодавець у Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету нормативно-правового акта – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів. 

Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеціанською комісією (пункти 98, 99).

Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.

Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є доволі серйозним заходом, який може бути застосовано до особи. Однак, на відміну від дисциплінарного провадження, процедура кваліфікаційного оцінювання не має шкали вибору покарань, що обумовлено своєрідністю цієї процедури. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді надалі займати посаду.

Процедура кваліфікаційного оцінювання здійснюється виключно за вказаними критеріями та в порядку, визначеному Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів, про який зазначили експерти Венеціанської комісії в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027) і який «вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, що їх здійснюють різні органи, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям».

За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

І хоча Комісія виходить із презумпції, відповідно до якої суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.

Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.

Відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Як зазначено в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року (справа № 9901/355/21), доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.

Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є ще й морально-етичною категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

За визначенням терміна, який подано в Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23).

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22 лютого 2012 року, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до статті 3 цього кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль, до того щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною.

Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, відзначила, що суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.

У сукупності із положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема у формі активної реалізації права бути заслуханим у контексті змісту сумнівів Комісії, які можуть виникнути під час дослідження досьє та/або проведення співбесіди, у його відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Таким чином, у разі наявності в Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також надання Комісії під час дослідження досьє та проведення співбесіди переконливої інформації задля спростування такого сумніву.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в рішенні від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19 підкреслила, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов’язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18).

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.

Частиною п’ятою статті 83 Закону передбачено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) (далі – Положення), критеріями кваліфікаційного оцінювання є:

1. компетентність (професійна, особиста, соціальна);
2. професійна етика;
3. доброчесність.

Відповідно до пунктів 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення визначено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1 000 балів.

За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).

Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0.

 

Оцінювання відповідності судді за критерієм професійної компетентності.

Пунктом 1 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня.

Згідно з абзацом шостим пункту 2 глави 2 розділу II Положення рівень знань у сфері права оцінюється на підставі результатів складення анонімного письмового тестування під час іспиту.

Абзацом тринадцятим пункту 3 глави 2 розділу II Положення передбачено, що рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту.

За результатами складення анонімного письмового тестування суддя набрав 75,375 бала, за виконання практичного завдання – 83,5 бала.

Отже, за вказаними показниками суддя набрав 158,875 бала.

Ефективність здійснення правосуддя Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та проведеної співбесіди шляхом дослідження загальної кількості розглянутих суддею справ, кількості скасованих та змінених судових рішень, підстав скасування та/або зміни судових рішень, дотримання строків розгляду справ, судового навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, а також інших передбачених пунктом 4 глави 2 розділу II Положення релевантних засобів встановлення цього показника.

У підсумку Комісія дійшла висновку, що ефективність здійснення правосуддя суддею Середою К.О. необхідно оцінити в 60 балів.

У межах оцінювання Комісія встановила, що в суддівському досьє за період з 2012 року до 2014 року відсутня інформація про проходження Середою К.О. щорічної двотижневої підготовки в Національній школі суддів України.

Під час співбесіди суддя підтвердила, що не проходила щорічну двотижневу підготовку в Національній школі суддів України з огляду на перебування у відпустці по догляду за дитиною.

Згідно з частиною шостою статті 54 Закону (в редакції від 05 липня 2012 року) суддя, призначений на посаду судді вперше, проходить щорічну двотижневу підготовку в Національній школі суддів України.

Комісія наголошує, якщо суддя перебуває у відпустці по догляду за дитиною чи не здійснює правосуддя внаслідок закінчення строку повноважень, основним її професійним обов’язком залишається систематичний розвиток професійних навичок (умінь), підтримання кваліфікації на рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де суддя обіймає посаду.

Встановлені при дослідженні досьє обставини свідчать про недотримання суддею вимог Закону (в редакції від 05 липня 2012 року) в частині проходження щорічної двотижневої підготовки в Національній школі суддів України кваліфікації за період з 2012 року до 2014 року.

Діяльність судді щодо підвищення фахового рівня, крім цього, Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди шляхом дослідження даних про підготовку та підвищення кваліфікації судді впродовж перебування на посаді, участь у професійних заходах (дискусіях, круглих столах, конференціях тощо), а також інших, передбачених пунктом 5 глави 2 розділу II Положення, засобів встановлення цього показника, що можуть бути застосовні в конкретному випадку.

Комісія дійшла висновку, що показник діяльності судді щодо підвищення фахового рівня оцінюється у 4 бали.

 

Оцінювання відповідності судді за критерієм особистої компетентності.

Згідно з пунктом 6 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію особистої компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості, і оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, і співбесіди.

Комісією встановлено, що Середа К.О. пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників за критеріями особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. На підставі аналізу висновку, дослідження інформації, що міститься в досьє, та співбесіди відповідність судді за критерієм особистої компетентності оцінено у 59 балів.

 

Оцінювання відповідності судді за критерієм соціальної компетентності.

Згідно з пунктом 7 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння і дотримання правил та норм, відсутність схильності до контрпродуктивних дій, дисциплінованість, і оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди.

На підставі дослідження інформації, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, та співбесіди із суддею, ураховуючи вказані показники, Комісія визначила, що за критерієм соціальної компетентності суддя набрав 71 бал.

У підсумку за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Середа К.О. набрала 352,875 бала.

 

Оцінювання відповідності судді за критеріями професійної етики та доброчесності.

Пунктами 8–9 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність; наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; дотримання суддівської етики, наявність обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону, та інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків або інформації ГРД (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Дослідивши інформацію, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, Комісія виявила відомості, які потребують додаткового аналізу та пояснень судді щодо невідповідності витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, невідповідності поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції, недотримання Кодексу суддівської етики та обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону.

У матеріалах суддівського досьє відсутні відомості щодо притягнення судді Середи К.О. до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність та наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення нею правосуддя. До дисциплінарної відповідальності суддя Середа К.О. не притягувалася.

При оцінюванні відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності Комісією враховуються істотність будь-якої обставини чи порушення, які можуть свідчити про її невідповідність цим критеріям.

Ураховуючи наведене, Комісія зауважує, що у сферу дослідження під час кваліфікаційного оцінювання Середи К.О. потрапили висновок ГРД від 29 серпня 2024 року, письмові пояснення судді, надіслані на адресу Комісії, усні пояснення, надані під час співбесіди, подані суддею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, повідомлення про суттєву зміну у майновому стані, а також інформація, надана державними органами на запити Комісії стосовно судді.

У межах процедури кваліфікаційного оцінювання з урахуванням мети і завдань його проведення може виникнути обґрунтований сумнів, який для обізнаного та розсудливого спостерігача вказує на наявність показника, що свідчить про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під терміном «розсудливий спостерігач» для цілей кваліфікаційного оцінювання необхідно розуміти людину, чиї уявлення, стандарти поведінки відповідають тим, які зазвичай прийняті серед звичайних людей у нашому суспільстві.

У випадку виникнення такого сумніву обов’язком (повноваженням) Комісії є з’ясування й оцінка всіх аспектів життя і діяльності судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).

Обґрунтований сумнів вважається таким, що виник, у тому числі, з моменту надання ГРД мотивованого висновку про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності або інформації стосовно судді.

І хоча Комісія вважає себе зобов’язаною вжити заходів для перевірки обставин, які стали підставою для надання висновку (інформації) ГРД, суддя повинен брати активну участь у спростуванні сумніву в його доброчесності. Використовуючи чіткі та переконливі докази, суддя може розвіяти обґрунтований сумнів у наявності індикатора (показника), що свідчить про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під стандартом доказування – «чіткі та переконливі докази», Комісією для цілей кваліфікаційного оцінювання розуміються докази, які залишають в обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача тверду віру або переконання, що є висока ймовірність того, що фактичні твердження судді є правдою.

Якщо суддя не в змозі спростувати існування обставин, що можуть свідчити про її невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності, то факти, які підтверджують наявність обґрунтованих сумнівів, мають бути надалі оцінені Комісією, оскільки вони мають вплив на авторитет судової влади, і суддя усвідомлює необхідність його підтримання за тих чи інших обставин.

Отже, Комісія має виключити наявність будь-яких сумнівних фактів щодо поведінки судді не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства у чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та з огляду на необхідність того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, поведінка та репутація судді були бездоганними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 9901/124/19).

Надаючи оцінку обставинам щодо відсутності переконливої інформації про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (судді, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтований сумнів щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення витрат, отримання благ, що стали підставою для надання висновку ГРД стосовно доброчесності та професійної етики судді, Комісія виходить із такого.

Відповідно до відомостей, отриманих з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого та виплаченого доходу, нарахованого (перерахованого) податку за період з 1 кварталу 1998 року до 4 кварталу 2013 року, дохід Середи К.О. становив 212 163,56 грн; дохід ОСОБА_2 (чоловіка судді) склав 57 112,18 грн.

Згідно з декларацією про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013 рік, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта, Середа К.О. 25 квітня 2013 року набула у власність дві земельні ділянки, площею 1 032 кв.м (кожна), місцезнаходження: АДРЕСА_1.

Право власності на земельні ділянки набуто на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 25 квітня 2013 року. Згідно з договорами вартість кожної ділянки становила 49 536 грн.

Оцінюючи питання про достатність у судді доходів для придбання зазначених ділянок виключно з точки зору математичного аналізу доходів, отриманих суддею та її чоловіком до квітня 2013 року, безвідносно до здійснених у цей період витрат Комісія зауважує про їх достатність. Однак з огляду на необхідність всебічного аналізу всіх обставин та додаткових витрат на побутові потреби сім’ї, що складалася з трьох осіб, остаточна оцінка достатності та законності джерел походження цих коштів потребує подальшого дослідження та перевірки.

Під час співбесіди суддя повідомила, що кошти для придбання земельних ділянок походять від продажу автомобіля марки «Volkswagen Tiguan», який належав її матері. Цей автомобіль був відчужений в березні 2013 року за суму 23 000 $, що еквівалентно 184 000 грн.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, автомобіль марки «Volkswagen Tiguan» 2009 року випуску дійсно перебував у власності матері судді, ОСОБА_3, з 06 березня 2009 року до 16 квітня 2013 року. Факт зняття автомобіля з обліку 16 квітня 2013 року підтверджується відомостями із вказаного Реєстру.

Додатком до чинного на момент здійснення операцій Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VІ визначено форму декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.

У пункті 11 розділу II «Відомості про доходи» форми декларації передбачено декларування одержаних (нарахованих) доходів з усіх джерел в Україні, зокрема дарунки, призи, виграші.

Проте декларація судді за 2013 рік не містить відомостей про отримання від матері коштів (у вигляді подарунка) у значних сумах, які, за словами судді, були надалі використані для придбання цінного нерухомого майна (двох земельних ділянок).

Згідно з декларацією про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013 рік Середа К.О. 10 жовтня 2013 року набула у власність автомобіль марки «Audi Q5» 2013 року випуску вартістю 641 035 грн, що за валютним курсом на момент здійснення операції еквівалентно 80 230 доларів США.

Чоловік судді ОСОБА_2 того ж дня набув у власність автомобіль марки «Audi A6 2967» 2013 року випуску вартістю 697 516 грн, що за валютним курсом на момент здійснення операції еквівалентно 87 299 доларів США.

У своїх письмових поясненнях суддя зазначила, що джерелом доходів для купівлі автомобілів слугували заощадження, які складаються із коштів, подарованих на весілля, та фінансової підтримки від близьких осіб. Крім того, вказала, що у 2008 році дід подарував їй 5 000 німецьких марок, які він отримав як  грошову компенсацію жертвам нацизму.

Також суддя пояснила, що автомобіль марки «Audi А6» був придбаний її чоловіком за рахунок коштів, отриманих нею від продажу ¼ квартири в місті Дніпро. Загальна вартість квартири становила 797 249 грн, а вартість частки судді – 199 312 грн. Операція здійснена у жовтні 2013 року.

У висновку ГРД акцентується на тому, що є певні сумніви щодо вартості нерухомості у місті Дніпро на момент укладення правочину купівлі-продажу квартири, оскільки ціна могла варіюватися.

З огляду на презумпцію правомірності вказаного правочину та відсутність підстав вважати її спростованою Комісія відзначає, що навіть якщо виходити із зазначеної вартості квартири та вартості частки судді у загальній сумі, яка становить 199 312 грн, отриманих коштів недостатньо для придбання суддею та її чоловіком двох автомобілів, адже аналіз вказаних вище операцій вказує, що сукупний розмір витрат судді та її чоловіка за 2013 рік становить 1 437 623 грн.

До того ж, за словами судді, з 2013 року її сім’я почала нести витрати на будівництво на раніше придбаних двох земельних ділянках, що додатково підкреслює обґрунтований сумнів у відповідності доходів судді та її чоловіка, отриманих із законних джерел, здійсненим витратам.

Повертаючись до встановлених обставин, Комісія зауважує, що загальні доходи судді та її чоловіка, отримані у 2013 році із законних та підтверджених джерел, складаються із таких:

- 1 703 грн дивіденди судді;

- 199 312 грн кошти судді, отримані від продажу частки квартири ¼ у місті Дніпрі;

- 240 000 грн кошти судді, отримані від продажу автомобіля марки «Volkswagen Passat»;

- 14 600 грн заробітна плата чоловіка судді;

- 1 788 грн дивіденди, отриманні чоловіком судді.

Отже, сукупний дохід судді Середи К.О. та її чоловіка за 2013 рік становив 457 403 грн, тоді як загальна сума витрат, навіть без урахування витрат на задоволення звичайних побутових потреб судді та членів її сім’ї, значно перевищує цю суму і становить 1 437 623 грн. На спростування обґрунтованого сумніву щодо достатності коштів суддя зазначила, що їх походження пояснюється дошлюбними заощадженнями, а також подарунками, отриманими на весілля.

Оцінюючи пояснення судді щодо наявності заощаджень, Комісією проаналізовано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого та виплаченого доходу, нарахованого (перерахованого) податку Середи К.О. та її чоловіка за період з 1 кварталу 1998 року до 4 кварталу 2012 року, та встановлено таке:

дохід Середи К.О. за період з 1998 року до 2012 року становив 212 163,56 грн;

дохід ОСОБА_2 (чоловіка судді) за цей же період становив 42 512,18 грн.

Також Комісія не може оминути того факту, що у 2011–2012 роках суддя набула у власність два машиномісця загальною вартістю 374 654 грн та автомобіль марки «Volkswagen Passat», який через рік було реалізовано за 240 000 грн.

Таким чином, дохід судді та її чоловіка за 1998–2012 роки з урахуванням здійснених витрат на купівлю рухомого і нерухомого майна не дозволяв накопичити достатню суму для придбання задекларованої нерухомості, що є підставою для сумніву в законності джерел походження набутого суддею майна.

У відповідь на запитання під час співбесіди суддя повідомила, що кошти на купівлю машиномісць були подаровані її дідусем.

Комісія звертає увагу на те, що позиція судді ґрунтується на поясненнях, які не підтверджені жодними документами.

Суддя, крім цього, пояснила, що будівництво будинку частково фінансувалося за рахунок продажу вказаних вище транспортних засобів «Audi Q5» 2013 року випуску та марки «Audi А6» 2013 року випуску. Однак Комісія вважає такі пояснення суперечливими та непереконливими, а підстави такого висновку будуть наведені нижче. 

Стосовно систематичних подарунків від батьків судді на будівництво та інші нерухомі/рухомі об’єкти, то Комісія зазначає, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції від 14 жовтня 2014 року) у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Своєю чергою суддя не вважала за необхідне декларувати систематичні грошові подарунки від батьків, мотивуючи це тим, що, хоча їхній розмір і був значним, однак джерелом цих подарунків були близькі особи.

Таким чином, надані пояснення щодо отримання коштів як подарунків від батьків не спростовують сумнів Комісії, оскільки розмір та джерела таких подарунків не можуть бути перевірені на предмет законності.

Стосовно пояснень судді про те, що обставини, викладені в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, були досліджені Національним агентством з питань запобігання корупції, Комісія зазначає, що обставини, викладені в рішенні Національного агентства з питань запобігання корупції від 16 серпня 2019 року № 2569 стосуються виключно відомостей за 2017 рік. Тому Національним агентством з питань запобігання корупції не перевірялись усі обставини, які є предметом дослідження під час кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.

При дослідженні майнового стану Комісія також встановила, що у чоловіка судді існувало грошове зобов’язання, яке теж зумовлювало значні витрати. Із цим фактом суддя погодилась під час співбесіди. Суддею пояснено, що грошове зобов’язання, яке виникло у її чоловіка в січні 2013 року в розмірі 600 000 грн було погашене 31 грудня 2014 року. Водночас офіційний дохід подружжя за 2013–2014 роки становив 197 867,72 грн. До того ж суддя не задекларувала наявних грошових активів (заощаджень) за ці роки.

Отже, з огляду на аналіз отриманих доходів судді та членів її сім’ї суддею не доведено законність джерел походження коштів на купівлю рухомого та нерухомого майна.

На етапі дослідження досьє та проведення співбесіди Середа К.О. неодноразово посилалася на отримання нею, у тому числі після призначення на посаду судді, грошової допомоги (подарунків) від батьків, розмір яких, судячи із здійснених витрат, був суттєвим.

При дослідженні цього питання Комісія не втручається в особисте право батьків судді брати участь у спілкуванні із дітьми (онуками), у тому числі надавати матеріальну допомогу для задоволення потреб побутового характеру, розмір якої відповідає загальноприйнятим у суспільстві уявленням про гостинність. Однак, коли йдеться про фінансову допомогу для придбання транспортних засобів та будівництво будинку, то очевидним є те, що розмір такої допомоги є суттєвим та істотно впливає на майновий стан Середи К.О., яка на момент її отримання займала посаду судді. У такому разі Середа К.О. не звільняється від обов’язку пояснити та підтвердити відповідними доказами законність джерел походження цього майна.

Так, відповідно до пункту 10 частини сьомої статті 56 Закону суддя зобов’язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.

Комісія не отримала ні обґрунтованих пояснень від судді щодо джерел доходу, які були використані для купівлі рухомого та нерухомого майна у 2013 році, ні документів, які підтверджували б законність цих джерел, тому не можна вважати обов’язок, визначений статтею 56 Закону, виконаним.

У Бангалорських принципах поведінки суддів зазначено, зокрема, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади (пункт 4.2).

Кодексом суддівської етики на суддів покладено обов’язок докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, їх поведінка була бездоганною (стаття 3).

Відповідно до статті 18 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

За змістом роз’яснень, наведених у Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, доброчесна поведінка судді має торкатися всіх сфер його життя, зокрема матеріальної (майнової) сфери. Обов’язок судді бути поінформованим про матеріальні інтереси тісно пов’язаний з його законодавчо закріпленим податковим і антикорупційним обов’язком зазначити у декларації відомості про доходи, наявне майно та зобов’язання фінансового характеру, як свої, так і членів сім’ї.

Суддя Середа К.О. не виконала покладеного на неї обов’язку: не надала доказів законності походження своїх доходів і доходів членів своєї сім’ї та не спростувала обґрунтованих сумнівів щодо законності джерел їх походження.

Комісія також враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі «Джоджай проти Албанії», які є релевантними в цьому випадку. У пунктах 406–409 цього рішення Суд дійшов висновку, що неможливість судді обґрунтувати основні законні джерела, які були підставою для набуття статків, а також ненадання доказів, які підтверджують їх походження (як суддею, так і його близькими особами) може бути підставою для звільнення судді з посади. Європейський суд з прав людини зазначає, що згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів судді, які за родом своєї роботи вважаються гарантами верховенства права, повинні відповідати особливо високим стандартам доброчесності в особистих справах поза судом – бути «бездоганними з погляду розумного спостерігача» – для того, щоб зберегти та зміцнити довіру суспільства й «підтвердити віру людей у доброчесність судової влади».

У пункті 97 рішення у справі «Занза проти Албанії» Європейський суд з прав людини підкреслив, що суддя зобов’язаний обґрунтувати висновки та довести правомірність і законність джерел походження майна.

Ураховуючи наведене, Комісія дійшла висновку, що суддя не надала повних, обґрунтованих та достатніх пояснень, а також доказів, які б їх підтверджували щодо джерел походження її майна, що є одним з обов’язків судді згідно зі статтею 56 Закону, а зміст її пояснень свідчить, що вона не доклала належних зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, її поведінка була бездоганною, та не вжила належних і достатніх заходів для того, щоб бути обізнаною про майнові інтереси членів своєї сім’ї та антикорупційні обов’язки.

Суперечливий зміст наданих суддею пояснень дає підстави для висновку про недостатнє сприйняття й утвердження суддею у своєму житті фундаментальних засад доброчесності.

Щодо відчуження транспортних засобів.

Під час дослідження досьє та проведення співбесіди із Середою К.О. одне з питань стосувалося законності джерел походження коштів для будівництва садового будинку площею 299 кв.м.

Як зазначалось раніше, суддя пояснила, що будівництво садового будинку частково фінансувалося за рахунок продажу транспортних засобів марки «Audi Q5» 2013 року випуску та марки «Audi А6» 2013 року випуску. Продаж автомобілів здійснювався на підставі договорів купівлі-продажу від 09 квітня 2016 року знайомим родини – ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Суддя уточнила, що фактично угода між нею та ОСОБА_4 мала характер позики, яку вона частково погашала покупцям транспортних засобів. Пояснила, що за домовленістю із покупцями автомобілі передавались їм (покупцям), однак підлягали поверненню попереднім власникам (судді та її чоловіку) за умови повернення коштів, сплачених при укладенні договорів купівлі-продажу.

При дослідженні операцій купівлі-продажу транспортних засобів Комісією встановлено таке.

Автомобіль марки «Audi Q5» 2013 року випуску був придбаний суддею за ціною 641 035 грн (еквівалент – 80 230 доларів США) і проданий згідно з договором № 86/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року за ціною 1 380 000 грн (еквівалент – 52 652 доларів США).

Автомобіль марки «Audi А6» 2013 року випуску був придбаний чоловіком судді за ціною 697 516 грн (еквівалент 87 299 доларів США) і проданий згідно з договором № 85/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року за ціною 1 500 000 грн (еквівалент – 57 230 доларів США).

Оцінюючи доводи ГРД про завищення ціни продажу транспортних засобів, Комісія зауважує, що автомобілі виготовлено за кордоном та імпортовані на митну територію України, а тому базовим показником їх вартості є іноземна валюта. Збільшення ціни у гривневому вираженні пояснюється зниженням офіційного курсу національної валюти, що призвело до того, що вартість автомобілів у гривнях зросла, але в доларовому еквіваленті вона знизилася. Тому стверджувати про завищення договірної вартості продажу автомобілів немає підстав.

Укладення договорів купівлі – продажу № 86/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року та № 85/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року стало юридичною підставою для декларування суддею отриманого нею та її членом сім’ї (чоловіком) доходу. Тому у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік суддя задекларувала свій та чоловіків дохід від продажу рухомого майна на суму 1 380 000 грн та 1 500 000 грн, а джерелом доходу всупереч умовам вказаних договорів зазначено – Середа Катерина Олександрівна та ОСОБА_2 відповідно.

Водночас у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік суддя задекларувала право користування автомобілем «Audi Q5», який нею продано згідно з договором № 86/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року.

У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік суддя задекларувала право користування автомобілем   «Audi А6» 2013 року, що виникло в її чоловіка 01 січня 2023 року, незважаючи на те, що автомобіль ним продано згідно з договором № 85/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року.

Комісія критично оцінює пояснення судді про те, що договори № 85/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року та № 86/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року за своїм характером передбачали надання позички, адже такі пояснення суперечать змісту договорів, а також способу відображення цих правочинів у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 – 2023 роки.

Так, статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції від 01 січня 2017 року) передбачалося обов’язкове зазначення в декларації відомостей про фінансові зобов’язання, у тому числі отримані кредити, позики, зобов’язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів у рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов’язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позичені іншим особам кошти. Відомості щодо фінансових зобов’язань включають дані про вид зобов’язання, його розмір, валюту зобов’язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов’язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців та дату виникнення зобов’язання. Такі відомості зазначаються лише в разі, якщо розмір зобов’язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. У разі якщо розмір зобов’язання не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, зазначається лише загальний розмір такого фінансового зобов’язання.

Як встановлено Комісією, у поданих суддею за 2016 – 2023 роки деклараціях розділ 13 «фінансові зобов’язання» не заповнений, а тому достовірність пояснень судді щодо досліджених обставин викликає обґрунтований сумнів.

До того ж, враховуючи, що проданий суддею у квітні 2016 року автомобіль задекларовано у її користуванні із 11 квітня 2017 року, а проданий цього ж дня її чоловіком автомобіль задекларований у користуванні чоловіка із 01 січня 2023 року, у Комісії виникає обґрунтований сумнів щодо дійсної правової природи та наслідків договорів № 85/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року та № 86/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року.

З огляду на відсутність доказів достовірності пояснень судді щодо реального укладення нею договорів позики (замість договорів купівлі – продажу), а також фактичне користування транспортними засобами через деякий час після юридичної зміни їх власників є підстави вважати, що операції купівлі-продажу автомобілів задокументовані без реального настання правових наслідків лише з метою створення доказів для обґрунтування законності джерел походження коштів судді.

Комісія також зауважує, що згідно з частиною другою статті 52 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції від 18 березня 2016 року) у разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Національне агентство з питань запобігання корупції. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному вебсайті Національного агентства.

Навіть якщо слідувати поясненням судді про отримання нею на підставі договору № 86/08/8043/2016 від 09 квітня 2016 року коштів у сумі 1 380 000 грн (еквівалент – 52 652 доларів США), як наслідок, у неї виникав би обов’язок подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. Однак на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції таке повідомлення відсутнє.

Щодо недекларування суддею права користування земельною ділянкою, яка належить її сестрі.

27 вересня 2013 року сестра судді ОСОБА_6 набула у власність земельну ділянку площею 1 185 кв.м, місцезнаходження: АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 квітня 2013 року.

ГРД вважає, що сестра судді є номінальним власником земельної ділянки для приховування реальних витрат судді, оскільки будинок з подвір’ям, що належать судді, частково розташований на цій земельній ділянці.

Суддя підтвердила, що земельна ділянка перебуває у власності її сестри, але заперечила факт користування нею. Окремо суддя зазначила, що спільний паркан був зведений для двох її земельних ділянок і однієї земельної ділянки сестри в межах початкового плану щодо одночасного будівництва, проте сестрою було відкладено будівництво через зміну у неї особистих обставин. Ділянка засаджена садом, догляд за яким здійснює виключно сестра.

Комісія критично оцінює пояснення судді, оскільки земельна ділянка, що належить сестрі судді, не відмежована і фактично є частиною подвір’я судді, що нею не заперечується та підтверджується фотоматеріалами, які є частиною висновку ГРД.

Із цих підстав Комісія доходить висновку, що суддя не виконала обов’язок декларування права користування цією земельною ділянкою.

Щодо декларування суддею завершеного об’єкта нерухомості як «об’єкт незавершеного будівництва».

У розділах VI «Об’єкти незавершеного будівництва» декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,
за 2015–2023 роки суддя декларує садовий дачний будинок площею 299 кв.м, місцезнаходження: АДРЕСА_3.

ГРД зазначає про некоректне декларування з 2020 року завершеного об’єкта нерухомості як «об’єкт незавершеного будівництва», що могло бути спробою уникнути оподаткування або приховати реальну вартість будинку шляхом його відображення в іншому розділі декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за відповідні роки.

Відповідно до фотоматеріалів, наведених у висновку ГРД, отриманих із використанням загальнодоступних джерел (супутникових карт та знімків), з 2020 року садовий будинок площею 299 кв.м є облаштованим. Зокрема, здійснено ландшафтне оздоблення території, облаштовано місця для відпочинку, дитячий майданчик та інші об’єкти. Зазначені обставини не заперечувались суддею під час співбесіди.

Суддя пояснила, що об’єкт нерухомості (житловий будинок) будувався з 2013 року та був готовий до експлуатації ще в 2016 році. Однак через несвоєчасне отримання документів, таких як довідка про присвоєння поштової адреси та технічний паспорт, право власності на будинок так і не було зареєстровано. За її словами процес затримки був пов’язаний із реорганізацією місцевих органів влади та введенням Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Середа К.О. зазначила, що через незавершену реєстрацію права власності вона не могла вказати будинок у декларації як «об’єкт нерухомості», тому зазначила його як «об'єкт незавершеного будівництва». Вона підкреслила, що не мала наміру приховати вартість будинку або уникнути оподаткування. Оскільки будівництво велося господарським способом, суддя не змогла точно визначити вартість будинку без проведення експертної оцінки.

Згідно із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

При цьому державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено (постанова Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15).

Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, а отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю з дотриманням будівельних норм і правил та підлягати поділу між ними (схожі висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року в справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року в справі
№ 6-159цс15, від яких Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10 липня 2024 року в справі № 372/2038/22 не відступала).

З огляду на викладені вище обставини, досліджений житловий будинок судді (об’єкт незавершеного будівництва) не зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому за своїм правовим режимом вважався об'єктом незавершеного будівництва. Отже, Комісією не встановлено неправильного його декларування Середою К.О.

Щодо поведінки судді, яка призвела до значного суспільного резонансу та наявності фактів, що викликають сумніви в її чесності та неупередженості, підриваючи довіру до суду.

08 липня 2015 року суддею Печерського районного суду міста Києва Середою К.О. постановлено ухвалу у справі № 757/21863/15-к, якою задоволено клопотання захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_1, про зміну запобіжного заходу.

Цим судовим рішенням змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби та заборонено підозрюваному залишати місце свого проживання.

Мотивуючи ухвалу, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та кримінального провадження, дійшла висновку, що характер та об’єм висунутої ОСОБА_1 підозри не зменшилися. Водночас зауважила про необґрунтованість та недоведеність доводів прокурора, що застосування більш м’якого запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, не буде здатне забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти ризикам, визначеним статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України.

Після обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний ОСОБА_1 утік та був оголошений у розшук.

На думку ГРД, суддя не вжила всіх заходів щодо встановлення наявності ризиків, що призвело до негативних наслідків у вигляді втечі підозрюваного та переховування його від правосуддя.

Суддя своєю чергою зазначила, що суд не може виконувати непритаманну йому функцію обвинувачення, а основною підставою для зміни запобіжного заходу стало тривале досудове розслідування та ненадання прокурором  достатніх доказів існування реальних ризиків, які б обґрунтовували застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вона також наголосила, що рішення ухвалено з дотриманням прав людини та відповідало нормам Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Суддя звернула увагу Комісії на те, що апеляційний суд підтвердив законність постановленої нею ухвали, залишивши її без змін.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважаються правомірними, доки вони не переглянуті компетентним судом у порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Цю норму можна охарактеризувати як презумпцію законності судових рішень. Вона є важливою гарантією незалежності суддів при прийнятті рішень. Із цього конституційного положення випливає, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, визначений згідно з процесуальним законодавством. Оскарження судових рішень поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Комісія не вдається до перевірки та оцінювання обставин справи, що було здійснено в порядку розгляду конкретного провадження, та зауважує, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення (нових) якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею, у тому числі за критеріями доброчесності та професійної етики (рішення Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).

Як зазначалося раніше, складовими поняття (кваліфікаційної вимоги) «доброчесність» є такі чесноти судді, як незалежність, чесність, неупередженість, непідкупність, сумлінність, дотримання ним етичних норм, у тому числі бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті.

Незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм не для захисту власних інтересів, а в інтересах верховенства права та тих, хто шукає й очікує правосуддя (пункт 10 Рекомендації № R (94) 12 щодо незалежності, ефективності та ролі суддів, а також доречність її [Рекомендації] та будь-яких інших міжнародних стандартів для існуючих проблем у цих сферах).

Принцип незалежності судових органів дає судовим органам право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін (пункт 6 Основних принципів незалежності судових органів схвалених резолюціями № 40/32 та № 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року).

Судова влада повинна користуватися довірою не тільки сторін у конкретній справі, але й суспільства загалом.

Згідно з пунктом 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При постановленні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки сторін у конкретній справі, але і суспільства загалом. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіру до незалежності судової влади буде підірвано. Довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очікування громадськостю певної моделі поведінки від суддів, що втілюється в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.

Комісія не може залишити поза увагою твердження ГРД про те, що під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу суддя частково не врахувала історичний контекст подій, під час яких відбулося затримання підозрюваного та дистанціювалася від необхідності оцінки соціально-правової природи подій, що розгорталися в країні на момент ухвалення судового рішення.

Водночас необхідно наголосити на тому, що обов’язок забезпечення правомірного, ефективного застосування, а також виконання запобіжних заходів покладається не лише на суд, який обирає такий запобіжний захід.

Тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише в разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті цього рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим нормами Кримінального процесуального кодексу України.

До того ж відповідно до пунктів 1.4, 1.5 розділу I Інструкції про порядок виконання органами внутрішніх справ України ухвал слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та про зміну раніше обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту від 31 серпня 2013 року № 845 (чинної на момент зміни запобіжного заходу) ухвала слідчого судді, суду з моменту її оголошення підозрюваному, обвинуваченому підлягає негайному виконанню органом внутрішніх справ за місцем його проживання.

Контроль за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, розпочинається з моменту його поставлення на облік. Орган внутрішніх справ припиняє контроль за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, після закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду або постановлення слідчим суддею, судом ухвали про зміну цього запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження. Про підстави припинення контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого доповідається рапортом начальнику органу внутрішніх справ, яким накладається резолюція щодо припинення контролю.

Отже, беручи до уваги вказані вище аргументи, Комісія вважає передчасним твердження про очевидну непропорційність застосованого у кримінальному провадженні запобіжного заходу, вину судді у зміні запобіжного заходу на більш м’який (з тримання під вартою на домашній арешт), а також про наявність вини судді у втечі підозрюваного з-під домашнього арешту.

Щодо використання суддею родинних, дружніх та інших неформальних зв’язків для здійснення кар’єрного просування Комісія зазначає таке.

Основною підставою для зазначеного вище висновку ГРД стало переведення Середи К.О. із посади судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя на посаду судді Печерського районного суду міста Києва за процедурою, об’єктивність якої у стороннього спостерігача викликає обґрунтований сумнів.

Надаючи оцінку цим твердженням Комісія враховує, що Указом Президента України від 31 липня 2012 року № 461/2012 Середу К.О. призначено на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя вперше строком на п’ять років, а Указом від 13 лютого 2014 року № 75/2014 її переведено на посаду судді Печерського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку.

Процедура переведення Середи К.О. розпочата на підставі заяви від 04 грудня 2013 року, у якій вона просила рекомендувати її на посаду судді Печерського районного суду міста Києва у зв’язку із сімейними обставинами.

Станом як на дату звернення із заявою, так і на момент завершення процедури переведення Середа К.О. жодного дня не здійснювала правосуддя в Шевченківському районному суді міста Запоріжжя у зв’язку з перебуванням у відпустках по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати.

До заяви про рекомендування для переведення суддя долучила характеристику, підписану головою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя. У ній зазначено, що Указом Президента України від 31 липня 2012 року № 461/2012 Середа К.О. призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя. Наказами голови суду від 14 серпня 2012 року № 4-К та № 35-В/К Середу К.О. зараховано до складу Шевченківського районного суду міста Запоріжжя та надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку – до 22 січня 2013 року.

Відповідно до наказів голови суду від 23 січня 2013 року № 3- В/К та від 10 липня 2013 року № 32-В/К судді надано відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, до 23 січня 2014 року.

Головою суду підсумовано, що за час роботи в Шевченківському районному суді міста Запоріжжя Середа К.О. справ не розглядала, скарг на її дії або бездіяльність не надходило. До дисциплінарної відповідальності не притягувалась.

Рішенням Комісії від 17 грудня 2013 року № 357/пс-13 суддю Шевченківського районного суду міста Запоріжжя Середу К.О. рекомендовано для переведення на посаду судді Печерського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку. Мотивуючи рішення, Комісія зазначила, що за результатами проведення конкурсу на заміщення вакантної посади судді Печерського районного суду міста Києва та з урахуванням матеріалів перевірки відомостей стосовно судді Середи К.О., враховуючи рівень її фахової підготовки, а також особисті та моральні якості, вона підлягає рекомендуванню.

Указом Президента України від 13 лютого 2014 року № 75/2014 Середу К.О. переведено на посаду судді Печерського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку.

Відповідно до частини першої статті 73 Закону (у редакції станом на липень 2013 року) суддя у межах п’ятирічного строку може бути переведений на роботу на посаді судді до іншого місцевого суду за його письмовою заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про рекомендування його на посаду судді відповідного суду.

Згідно з частиною другою статті 73 цього Закону в тій же редакції переведення судді на роботу на посаді судді до іншого суду здійснюється за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді.

Під час пленарного засідання Комісії суддя повідомила, що, дізнавшись про збільшення штату суддів Печерського районного суду міста Києва та оголошення конкурсу, вирішила подати заяву для переведення, що було обумовлене сімейними обставинами. На уточнюючі запитання про обставини проведення конкурсу та його зміст суддя відповісти не змогла. Водночас зазначила про наявність інших учасників конкурсу, які теж брали участь у процедурі переведення на вакантну посаду судді Печерського районного суду міста Києва.

Для оцінки правдивості пояснень судді Комісією оглянуто рішенням ВККСУ від 17 грудня 2013 року № 357/пс-13, яким суддю Середу К.О. рекомендовано для переведення на посаду судді Печерського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку. Із рішення встановлено, що інших заяв про рекомендування для переведення на роботу до цього суду до Комісії не надходило, а Середа К.О. була єдиною учасницею процедури переведення.

До того ж на офіційному вебсайті Комісії оголошення про конкурс на вакантну посаду судді Печерського районного суду міста Києва не розміщувалося. За даними обліку Комісії, суддя заяву про участь у конкурсі не подавала, а подала виключно заяву від 04 грудня 2013 року, у якій просила рекомендувати її на посаду судді Печерського районного суду міста Києва у зв’язку з сімейними обставинами і на підставі якої вже 17 грудня 2013 року ухвалено позитивне рішення. Відповідно до даних розділу 3 суддівського досьє суддя Середа К.О. за час перебування на посаді судді в жодних конкурсних процедурах участі не брала. Таким чином, Комісія критично сприймає пояснення судді щодо фактів та обставин її участі в конкурсі на переведення на посаду судді Печерського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку і вважає, що пояснення не відповідають фактичним обставинам.

З огляду на встановлені обставини та пояснення судді, Комісія доходить висновку, що процедура переведення Середи К.О. на посаду судді Печерського районного суду міста Києва має певні відхилення від нормативної, що цілком обґрунтовано викликало у ГРД сумнів щодо дотримання суддею норм професійної етики під час участі в конкурсі на заміщення вакантної посади в Печерському районному суді міста Києва.

Водночас Комісія не може стверджувати, що причиною цих відхилень стало, як зазначено у висновку, використання суддею родинних, дружніх та інших неформальних зв’язків для здійснення кар’єрного просування, адже залучення неофіційних форм комунікації у процесі переведення не встановлено.

Щодо академічної недоброчесності судді.

Обґрунтовуючи висновок у цій частині, ГРД зазначає, що суддя закінчила навчання в аспірантурі та написання дисертації в короткі строки — менш як 2 роки (з дати затвердження теми дисертації 27 вересня 2016 року до дати розсилання автореферату – 17 вересня 2018 року). Додаткові сумніви щодо самостійності написання дисертації, за словами ГРД, підтверджується метаданими файла дисертації судді, автором якого зазначена інша особа. Крім того, у висновку приділено окрему увагу тому, що офіційними опонентами судді є фігуранти антикорупційних розслідувань або пов’язані із ними особи.

Суддя із аргументами ГРД не погодилася. Просила врахувати, що нормативний термін підготовки доктора філософії в аспірантурі становить чотири роки, але мінімальний термін для захисту не визначено. Важливою умовою є виконання індивідуального навчального та наукового планів, чого вона дотрималась, що було підтверджено довідкою і звітами.

Стосовно опонентів суддя пояснила, що закон забороняє їхню належність до одного закладу, спільні публікації з науковим керівником і конфлікт інтересів. Твердження про «гіпотетичний зв’язок» між опонентами та керівником є необґрунтованим. Компетентність опонентів підтверджена їхніми науковими показниками.

Метадані файла дисертації, де вказана інша особа, можуть бути пов’язані з тим, що файл був створений і завантажений ученим секретарем спеціалізованої ради, а не здобувачкою, і цей процес відбувався поза контролем судді.

У процесі аналізу обставин, що можуть вказувати на порушення суддею вимог академічної доброчесності, Комісія бере до уваги пояснення судді щодо відсутності підтверджених фактів вчинення нею академічної недоброчесності, що свідчить про безпідставність тверджень ГРД.

Щодо інформації, наданої ГРД, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень судді.

Громадська рада доброчесності просила надати оцінку тому, що відповідно до даних суддівського досьє, Середа К.О. обіймала посаду помічника судді Вищого господарського суду України в період, коли в цьому суді мали місце численні маніпуляції з системою авторозподілу судових справ і такі факти набули публічного розголосу. Відсутність реакції Середи К.О. на порушення вимог законодавства, на думку ГРД, може свідчити про їх толерування.

Комісія наголошує, що такі твердження засновані на припущеннях, оскільки ГРД не надала, а Комісія самостійно не виявила жодних доказів, які б підтверджували причетність на той час помічника судді Середи К.О. до вказаних вище порушень законодавства та навіть її обізнаність із деталями таких подій.

Узагальнюючи, Комісія зазначає, що встановлені обставини в поєднанні з наданими суддею поясненнями та доказами, які їх підтверджують, свідчать про невідповідність судді Середи К.О. критеріям професійної етики та доброчесності.

Основними підставами для цього є невиконання суддею обов’язку бути обізнаною про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаною про майнові інтереси членів своєї сім’ї, що стало причиною непідтвердження суддею законності джерел походження її майна. Крім цього, суддею допущено вказані в мотивувальній частині цього рішення порушення правил заповнення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не виконано обов’язок подати у строки та спосіб, встановлені законом, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.

Комісія критично оцінює посилання судді на те, що оцінка питань правильності та повноти декларування не може оцінюватися Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, адже віднесено до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

При цьому Комісія зауважує, що одним з критеріїв, на відповідність якому перевіряється суддя під час кваліфікаційного оцінювання судді, є доброчесність.

Під час оцінки відповідності судді критерію доброчесності за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення, у Комісії виник сумнів щодо законності джерел походження коштів, необхідних для придбання майна, про яке зазначено в рішенні. Під час співбесіди Середа К.О. не змогла спростувати цього сумніву членів Комісії, а отже Комісія не лише має право, але й зобов’язана надати оцінку фактам, які можуть свідчити про відповідність або невідповідність судді, зокрема, критерію доброчесності за визначеними в Положенні показниками, використавши наявні у неї відомості, отримані в порядку, встановленому законодавством.

Водночас Комісія не вирішувала питання вини особи у вчиненні, зокрема, корупційних правопорушень, не вчиняла дій, віднесених до виключної компетенції інших органів, у тому числі НАЗК, з контролю та перевірки декларацій, а діяла суто у межах своїх повноважень – в площині оцінки відповідності судді критерію доброчесності під час кваліфікаційного оцінювання, що реалізовано у відповідній кількості балів та їх обґрунтуванні (підхід Комісії узгоджується із висновком Великої палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 9901/729/18).

Отже, досліджені матеріали суддівського досьє, співбесіда із суддею Середою К.О. та надані нею пояснення, а також висновок про тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей дають підстави Комісії за цими критеріями оцінити суддю у 205 балів.

 

Висновок Комісії за результатами розгляду справи.

За результатами дослідження суддівського досьє та проведеної співбесіди суддя Середа К.О. у сукупності набрала 557,875 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, і є такою, що не відповідає займаній посаді.

Визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді є підставою для внесення до Вищої ради правосуддя подання про звільнення його із займаної посади.

Ураховуючи викладене та керуючись нормами Конституції України, статтями 83–85, 93 та 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно

вирішила:

Визначити, що суддя Печерського районного суду міста Києва Середа Катерина Олександрівна за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 557,875 бала.

Визнати суддю Печерського районного суду міста Києва Середу Катерину Олександрівну такою, що не відповідає займаній посаді.

Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва Середи Катерини Олександрівни із займаної посади.

Головуючий                                                                                                         Михайло БОГОНІС

Члени Комісії:                                                                                                    Надія КОБЕЦЬКА

                                                                                                                            Галина ШЕВЧУК